Неофіційною причиною переведення випусків акцій у бездокументарну форму було бажання запобігти проведенню рейдерських атак за сприяння реєстраторів.

Моя версія протилежна. Причиною свавілля рейдерів стало те, що ДКЦПФР свого часу так і не змогла домогтися від емітентів випуску сертифікатів акцій - єдиного документа, що підтверджує право власності на цінний папір.

У процесі перевірки комісія встановила, що переважна кількість акціонерних товариств не дотрималися вимог закону "Про господарські товариства" та закону "Про Національну депозитарну систему" щодо випуску сертифікатів.

Реакція державного регулятора на виявлені правопорушення була неочікуваною. Замість накладення санкцій на емітентів ДКЦПФР видала роз'яснення, яким встановила відсутність сертифіката акцій безумовною підставою для відмови у проведенні операції щодо реєстрації права власності на цінні папери.

Державне регулювання призвело до того, що реєстратори опинилися перед абсурдною дилемою: порушувати закон "Про власність", який тоді ще діяв, чи порушувати закон "Про національну депозитарну систему".

Реєструючи право власності на цінний папір чи відмовляючи у його реєстрації, реєстратор ставав порушником законодавства. І це при тому, що Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв протягом семи років, з 2000 року по 2007 рік, періодично пропонувала комісії більш прийнятний варіант вирішення проблеми.

Асоціація рекомендувала створити офіційний реєстр зареєстрованих випусків цінних паперів, де визначити уповноваженого реєстратора, який має право обслуговувати випуск.

Право на обслуговування при цьому повинно було виникнути на підставі рішення емітента і видачі власнику сертифіката цінних паперів після внесення відповідного запису до реєстру. Врахування наших пропозицій дозволило б захистити права акціонерів, встановити дієву систему обліку прав власності на цінні папери.

Натомість комісія зробила винними реєстраторів, визнавши неспроможність системи реєстру захистити права акціонерів. При цьому обвинувачі "забули", що реєстратори всі свої дії засновували на законних рішеннях судів, які підлягають виконанню всіма підприємствами, установами і організаціями на території України.

Цим самим держава знищила галузь професійної діяльності і налагоджену систему обліку прав на цінні папери, а головне - систему збереження первинних документів, які були підставою проведення операцій.

В процесі дематеріалізації реєстраторів оголосили причиною корпоративних конфліктів, чим спаплюжили репутацію бізнесу. Штучно створена ситуація, коли за рахунок відсутності клієнтів та фінансування реєстратори починають зникати.

Кому це вигідно? Перш за все, особам, які захоплювали акціонерні товариства, користуючись недолугістю правового регулювання обліку прав власності.

В системі реєстру зберігається доказова база для кримінальної відповідальності колишніх рейдерів. Зникнуть реєстри - зникнуть і докази злочинів, а значить - буде узаконене і набуття у власність підприємств за сумнівними схемами.

Процедура припинення діяльності реєстраторів коштовна і складна, а доведені до зубожіння реєстратори зайвих коштів не мають. Отже, шанси на зникнення "небажаної" інформації дуже великі.

При цьому інтелектуальний і технологічний потенціал, залучений до діяльності реєстраторів, залишається невикористаним. Наближається пенсійна реформа. Реєстратори могли б обслуговувати пенсійні рахунки всіх фізичних осіб, оскільки система обліку, яка існувала, має досвід роботи з 25 мільйонами рахунків.

Незважаючи на логічність використання ресурсів реєстраторів у пенсійній реформі, в існуючій правовій моделі реєстратори не потрібні. Невже причина в тому, що вони не витримують конкуренції? Втім, в існуючій ситуації складається враження, що пенсійні платежі просто не планують виплачувати.