Оскільки різкий економічний спад, який почався 2007 року, триває, питання, яке у всіх в головах, очевидне: чому? Адже до того часу, поки у нас не буде кращого розуміння причин кризи, ми не зможемо запровадити ефективну стратегію відновлення. А зараз у нас немає ні того, ні іншого.

Нам сказали, що це було фінансовою кризою і, таким чином, уряди з обох сторін Атлантики зосередилися на банках.

Програми стимулювання були подані як тимчасовий засіб, який повинен був усунути розрив, поки фінансовий сектор не оговтається і не відновиться приватне кредитування.

Але, в той час як прибутковість банків і премії їх співробітникам відновилися, кредитування не вийшло на колишній рівень, незважаючи на рекордно низькі довгострокові і короткострокові відсоткові ставки.

Банки стверджують, що кредитування залишається обмеженим через дефіцит кредитоспроможних позичальників внаслідок застою економіки. І ключові дані вказують на те, що вони, принаймні частково, але мають рацію.

Зрештою, великі підприємства сидять на декількох трильйонах доларів в готівці. Таким чином, гроші - не те, що стримує їх від інвестування та найму.

Деякі, можливо навіть багато підприємств малого бізнесу знаходяться зовсім в іншому становищі. Обмежені в коштах, вони не можуть рости, і багато хто змушений скорочуватися.

Проте в цілому, інвестування в бізнес - виключаючи будівництво - повернулося до 10% ВВП, від 10,6% до кризи.

За такою великою надлишковою ємністю ринку нерухомості впевненість не зможе повернутися до її передкризового рівня найближчим часом, незалежно від того, що робиться в банківському секторі.

Не можна вибачити нерозсудливості фінансового сектора, якому була надана повна свобода дій. Безглузда політика дерегулювання стала очевидним фактором прискорення кризи. А спадщина з надлишковою ємністю ринку нерухомості та надлишкового кредитування домогосподарств робить відновлення ще більш важким.

Але економіка була дуже хвора і перед кризою. Ринок нерухомості просто приховував її слабкість. Без споживання, пов'язаного з цим, в сукупному попиті спостерігалася б масивна недостача.

Натомість норма персональних заощаджень опустилася до 1%, і 80% американців з кінця цього списку витрачали щороку приблизно 110% свого доходу.

Навіть якщо б фінансовий сектор був повністю відновлений, і навіть якщо б ці марнотратні американці не витягли урок про важливість економії, їх споживання було б обмежене 100% їх доходу. Таким чином, кожен, хто говорить про споживача, що повертається, навіть після зменшення частки позикових коштів, живе у вигаданому світі.

Відновлення фінансового сектора було необхідне для відновлення економіки, але цього не достатньо.

Щоб зрозуміти, що необхідно зробити, ми повинні осягнути, які в економіці були проблеми до того, як сталася криза.

По-перше, Америка і світ стали жертвами свого власного успіху.

Швидке зростання продуктивності виробництва випередило зростання попиту, що означає, що зайнятість у промисловості зменшилася. Робоча сила змушена була перейти у сферу послуг.

Проблема схожа на ту, яка виникла на початку двадцятого століття, коли швидке зростання продуктивності сільського господарства змусило робочу силу переміститися з сільських районів у міські промислові центри.

Зі зниженням доходів від сільського господарства більш ніж на 50% у період з 1929 по 1932 роки була передбачувана масова міграція.

Але працівники були "загнані в пастку" в сільськогосподарському секторі: у них не було ресурсів на переїзд до міста, а їх доходи, що зменшувалися, так ослабили сукупний попит, що стрімко зросло міське/промислове безробіття.

Для Америки і Європи необхідність робочої сили переміститися зі сфери виробництва посилилася переміщенням порівняльних переваг: зменшилася не тільки глобальна загальна кількість робітників у сфері промисловості, але також знизилася частка таких робочих місць на місцях.

Глобалізація була одним, але тільки одним із факторів, що сприяють другій ключовій проблемі - зростаючій нерівності. Переміщення доходу від тих, хто витратив би його, до тих, хто не стане цього робити, знижує сукупний попит.

До того ж, високі ціни на енергоресурси перемістили купівельну здатність від Сполучених Штатів і Європи до експортерів нафти, які, визнаючи мінливість цін на енергоресурси, стали справедливо відкладати більшу частину цього доходу.

Заключною проблемою, що сприяє слабкості в глобальному сукупному попиті, було масивне нарощування ринками золотовалютних резервів - частково мотивоване невмілим управлінням кризами 1997-98 років у країнах Східної Азії Міжнародним валютним фондом та американським міністерством фінансів.

Країни усвідомили, що без резервів вони ризикували втратити свій економічний суверенітет.

Багато хто заявив: "Більше ніколи". Але, в той час як нарощування резервів, яке зараз приблизно становить 7,6 трильйона доларів США, в країнах з розвиваючою економікою, захищало їх, і ці кошти перетворилися на невитрачені гроші.

Так на якому світі ми знаходимося сьогодні в розгляді цих базових проблем?

Почнемо з останніх: ті країни, які накопичили великі резерви, змогли краще пережити економічну кризу, і, таким чином, стимули до ще більшого накопичення резервів стали ще сильнішими.

Аналогічно, у той час як банкіри повернули свої премії, зарплати працівників знижуються і зменшується кількість робочих годин, що продовжує розширювати розрив у доходах.

Крім того, США не позбулися своєї залежності від нафти. З цінами на нафту, що повернулися на рівень понад 100 доларів за барель цього літа - і досі залишаються на цьому високому рівні - гроші знову переводяться в країни-експортери нафти.

І структурне перетворення розвинених економік, що випливає з необхідності переміщення робочої сили з традиційних виробничих галузей, відбувається дуже повільно.

Уряд відіграє основну роль у фінансуванні послуг, які потрібні людям, такі як освіта та охорона здоров'я. І фінансування урядом освіти та виробничого навчання, зокрема, буде відігравати важливу роль у відновленні конкурентоспроможності в Європі та США.

Але вони обрали фінансову строгість, тобто те, що гарантує повільне відновлення їх економік.

Рецепт для порятунку хворої світової економіки випливає безпосередньо з діагнозу: більші урядові витрати, націлені на сприяння процесу реструктуризації, просування економії енергії та скорочення нерівності, а також реформа глобальної фінансової системи, яка створює альтернативу нарощуванню резервів.

Зрештою, світові лідери і їхні виборці прийдуть до того, щоб визнати це. У той час як перспективи росту продовжують слабшати, у них не буде ніякого вибору. Але скільки болю ми повинні будемо пережити до того часу?

Copyright: Project Syndicate, 2011

Переклад з англійської - Тетяна Грибова