З серпня влада розпочала нову фазу старої економічної політики, яка заснована на штучному підвищенні тарифів і цін на товари та послуги, номінальному збільшенні ВВП і відрахувань до бюджету, який розкрадається при будівництві "інфраструктури".

Двічі в одну річку увійти неможливо, казав Платон. Однак можновладці намагаються це робити, аби не гаяти час. Їм треба встигнути накрасти якомога більше, тому вони завчасно анонсували програму масштабної "інфраструктурної розбудови" 2012 року.

На цю нову стару авантюру потрібні ще більші кошти, ніж у 2011 році. Чиновники розуміють, що вічно дурити народ не вийде, адже найбільший неспокій розгортається на Сході, перш за все на Донеччині, звідки ті, хто міг, вже давно втекли до Києва.

Відтак, можновладці розпочали "тонку" публічну гру. Президент та прем'єр б'ють себе в груди у справі перегляду газових угод з Росією, тим самим натякаючи, що вони не допустять підвищення комунальних тарифів для населення.

Тимчасом міністр ЖКГ запевняє, що тарифи на газ і опалення будуть підвищені. Чиновники рангом нижче улесливо уточнюють: у два - два з половиною рази. Президент від коментарів утримується, знаючи ще з радянських часів правило апаратної гри з народом: мовчазний добрий начальник - погані підлеглі.

Насправді президент зацікавлений в технології викачування інфляційних грошей з кишень народу: бізнес-інтереси його родини та найближчих бізнес-партнерів пов'язані з можливістю дерибанити бюджет шляхом будівництва "інфраструктури".

Всі вони добре розуміють ризики такої грабіжницької політики і бояться її наслідків, особливо перед виборами. Однак жадоба збагачення сильніша за страх, тому вони кажуть одне, а руки роблять зовсім інше.

Ще один приклад грабунку народу - підвищення з 1 вересня акцизу на бензин на 39% і обіцянки підвищити його ще раз наприкінці вересня. Як це пояснити? Адже відповідно до цього зростають ціни на всі інші товари та послуги.

Які інші наслідки провокує така політика влади? Автор уже писав про невідворотність настання проблем у фінансовій сфері, бо з початку 2011 року сума депозитів населення в банках швидко зростала і на 1 серпня сягнула 459 мільярдів гривень.

В той же час, не було видно перспектив розгортання бізнесу, відповідно, і зростання запозичень підприємств у банках. Це явне протиріччя фінансового та економічного розвитку, бо зайві гроші банків не знаходять адекватного попиту з боку реального сектора. Не радує і зовнішньоекономічна перспектива.

Однак, керуючись власними інтересами, банки продовжували хапати гроші приватних та корпоративних інвесторів. З іншого боку, "інфраструктурники" настільки увійшли у смак викачування коштів у власні кишені, що в певний час у них навіть не вистачало грошей на оплату праці будівельників.

Виходом з цього стану було подальше розгортання будівництва за бюджетні кошти. Тим самим в Україні закладені підвалини будівельно-фінансової піраміди, яка фактично фінансується за рахунок збіднення абсолютної більшості народу.

Влітку 2011 року стало зрозуміло, що проблеми фінансової системи країни швидко поглиблюються. Розумні банкіри, які не мають материнської компанії, розпорошили ризики і віддали частину валютних коштів на депозит іноземним банкам.

Зиск з цієї операції буде удвічі меншим, але цей зиск гарантований зростанням економік цих країн. Але ж це відтік валюти за кордон. Фактично депозити українців фінансують утримання на плаву вітчизняних банків та економік інших країн.

Мабуть, не випадково наприкінці літа з'явилася інформація, що частина золотовалютних запасів країни існує тільки на папері. Частина з них пропала під час минулої кризи в іноземних банках, які збанкрутували, частина була віддана на депозит іноземним банкам, аби залатати "дірку" золотовалютних запасів НБУ.

Ця інформація не нова, але чому вона з'явилася саме зараз? Чи не тому, щоб якось виправдати розгортання інфляції, штучне зростання цін, ВВП, відрахувань у бюджет і перехід бюджетних коштів у кишені можновладців?

Чи не підтверджує це дивне повідомлення НБУ, який за законом є регулятором, що він буде скуповувати брухт золота на вигідніших умовах, ніж це роблять ломбарди? Чи не став завдяки цьому рішенню НБУ звичайним спекулянтом на рівні ломбардів?

Однак який в такому разі він регулятор? І чи не є це підтвердженням того, що частина коштів золотовалютного резерву країни справді існує тільки на папері? Якщо це так, тоді українці є заручниками минулого та нинішнього керівництва НБУ.

Чи не тому українці мільярдами скуповують іноземну валюту та золото, ховаючи їх під матрацом? Чи не тому вслід за певною часткою "паперових" золотовалютних запасів Україна сама стане паперовою державою з паперовою незалежністю?

Усе це - зростання курсу долара та євро, розгортання інфляції - є відповіддю на поставлені вище питання. Хто не хоче в це вірити, хай піде до магазину.

За останню декаду серпня 2011 року вартість птиці зросла на 13%, молочних виробів - на 15-25%, яєць - на 15-25%, цукерок - на 10-12%. Автоматично на 10-12% подорожчали навіть високорентабельні миючі засоби.

За часів нинішньої влади з'явилися нові форми обману покупців: вартість товару не змінюється, але його вага та місткість зменшуються, про що на товарі повідомляється маленькими буквами в незручному для читання місці.

Звичайно, влада у цьому прямо не винна, але вона постійно штовхала виробників товарів і торгівлю на такий обман, бо їм теж треба було наздоганяти інфляцію.

Наслідки економічної політики влади стурбували навіть керівництво НБУ. Аби стримати значний попит на валюту і золото, що відсторонює народ від держави, НБУ вирішив ввести в обіг так звані золоті сертифікати, прив'язані до ціни на золото.

Однак керівництво НБУ помиляється. Ніякі нові ерзац-папери не замінять хруст "зелених" та вагу золота. Народ став розумним, і ця обставина - найгірше зло для влади. Тим більше, що сама репутація НБУ "підмочена" її колишніми керівниками.

Це зайвий раз підкреслює неминучий провал так званих реформ, а насправді - економічних авантюр нинішньої влади.