Хто протягом 20 років управляв економікою України? Дехто скаже: чотири президенти та півтора десятка прем'єрів, і буде неправий.

Україна залежала і залежить від видобувачів нафти та їх противників з розвинутих держав. Саме між ними триває запекла боротьба за прибутки, наслідком чого є цикли світових економічних підйомів та криз, які позначаються і на Україні.

Чим є Україна? Державою чи буферною територією між ЄС і США та Росією, бюджет якої наполовину залежить від цін на нафту і газ? Якщо це держава, то вона повинна бути економічно незалежною. Ні, це територія, яку шматували і продовжують шматувати на приватні шматки можновладці минулого і сьогодення.

Як усім відомо, Україна не розвиває самодостатню економіку. Вона залежить від кон'юнктури світового попиту на сировинний експорт.

Заклик президента до уряду та НБУ забезпечити фінансово-економічну стабільність - це лише його бажання показати, що він управляє державою. Насправді він та прем'єр майже нічим не керують, бо практично не мають економічних важелів управління.

Візьмімо одну з найболючіших проблем останніх 20 років - інфляцію. Як нею керують президент та уряд? Вони свідомо роздмухують її шляхом зростання комунальних тарифів та цін на товари, аби залатати дірки в державному бюджеті та Пенсійному фонді. Причина проста: жодна з так званих реформ президента не діє.

Втім, вони не єдині в роздмухуванні інфляції. Це роблять також численні фірми шляхом підняття зарплат своїм працівникам. Тільки в 2011 році близько 60% компаній та банків країни підвищили персоналу зарплату на 10-25%. Вони зробили це, аби запобігти втраті кваліфікованих кадрів.

Перешкодити їм держава не може: не має законних прав. Однак в цьому випадку одночасно з номінальним, переважно порожнім, ВВП зростають суми держбюджету, які треба направляти на зростання виплат працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, інвалідам, студентам, іншим громадянам.

Два роки президент не виконує свої передвиборні обіцянки, в тому числі - закон про пенсійне забезпечення в частині підвищення розміру пенсій пропорційно до зростання рівня середньої зарплати. По суті, він разом з урядом вкрали у 13 мільйонів пенсіонерів належне їм за законом підвищення пенсій кожні два роки.

Відтак, незрозуміло, чому екс-прем'єр Юлія Тимошенко сидить на лаві підсудних, а президент Віктор Янукович залишається на волі і облаштовує за державний кошт свої та державні маєтки.

У першому випадку йдеться про мільярд гривень так званих збитків, начебто завданих компанії "Нафтогаз". У другому - про підвищення пенсій у півтора разу, для чого Пенсійному фонду треба додаткових 100 мільярдів гривень. Кожен пересічний пенсіонер може порахувати, на скільки президент та уряд обікрали його особисто.

І це при тому, що олігархам списали 24 мільярди гривень боргу, а 370 мільйонів гривень перераховано фірмам першого віце-прем'єра і родича президента. Сотні мільйонів гривень пішли в Межигір'я та на обслуговування гаранта.

За два роки через проведення держзакупівель без тендерів бюджет втратив 60 мільярдів гривень. Точну суму вкраденого під час будівництва інфраструктурних об'єктів з'ясує уже наступна влада.

Крадіжка коштів переважно олігархами від Партії регіонів через офшори, які не заблокували парламентська більшість і президент, сягає 10 мільярдів гривень.

Тобто 100 мільярдів гривень, які могли бути направлені в ПФ для підвищення у півтора разу пенсій, існували. Цей пенсійний додаток "з'їв" би значну частину інфляції двох останніх років, але цього не сталося завдяки нинішньому правлячому режиму - саме так вперше в історії України стали звати нинішню владу.

Новий Податковий кодекс остаточно законсервував можливість управління економікою за рахунок диференціації податкових ставок. Це роблять всі розвинуті держави задля зміни структури економіки в напрямках зменшення частки сировини в собівартості продукції та збільшення частки ІТ-продукції в структурі ВВП.

Лише у цьому випадку можуть виникнути надії на державне управління економікою. Однак на це потрібно чимало часу. Так, у США на досягнення нульового сальдо між експортом та імпортом пішло майже чотири десятиліття, з 1933 року до 1971 року, на розвиток ІТ - два десятиліття - з 1970 року до 1990 року.

Однак нинішні можновладці не можуть розраховувати на тривалий термін свого володарювання. Навесні 2012 року їх почнуть витискати з парламенту, а за три роки - з посади президента. Саме тому вони зосередилися на масштабних крадіжках, розраховуючи, що наступний президент спише все награбоване попередниками.

Як сказала Ганна Герман щодо привласнення державних дач колишніми президентами, це українська традиція. Це слова чиновниці, яка видає себе за демократку, поблискуючи діамантами за тисячі доларів. Чи заробила вона їх?

Як тоді ставитимуться до України загалом розвинені держави? Років десять тому академік Юрій Пахомов довів, чому Україна ще довго не отримає від них інвестицій.

Він стверджував: якщо ЄС чи одна з її країн дасть інвестиції Україні, то остання буде розвиватися пришвидшено, а та європейська країна чи ЄС загалом - уповільнено. Отже, ЄС буде допомагати інвестиціями лише "своїм", тим більше, що є кому допомагати - Ірландії, Греції, Іспанії, Італії.

Це зрозуміло: власна сорочка ближче до тіла. Незважаючи на це, "економіст" Янукович їздить до Німеччини, Китаю, Японії і США за грошима.

Інший приклад: президент стверджує, що в Криму можна створити курорт світового рівня для 20 мільйонів осіб. У якій країні є курорт на широті Ялти, де сезон триває чотири місяці? Взимку туристи віддають перевагу курортам США, Єгипту чи Ізраїлю.

До речі, на американському курорті Палм-Біч за рік відпочиває 16 мільйонів відпочиваючих, тоді як в Криму - не більше 5 мільйонів. З 1950-х років облаштування Палм-Біч коштувало для його численних власників 300 мільярдів доларів. З урахуванням інфляції за 60 років нинішня цифра сягнула би 1 трильйона доларів.

Це на порядки більше за статки усіх багатіїв України. Не дивно, що серйозні інвестори не вклали у Крим жодного цента, але президент гне своє. Навіщо? Мабуть, з часів свого перебування у КПРС він не забув казки Хрущова про будівництво комунізму до 1980 року. Коли нема успіхів - треба обіцяти.