Сьогодні в Україні тільки дві речі мають абсолютну цінність: наші чудові люди та безцінна земля. Це головний "запас міцності" та потенціал держави. Аби цей потенціал запрацював на повну силу, потрібен цілий комплекс перетворень "на місцях".

Земельна реформа є важливою складовою цього комплексу. Ми не можемо розглядати її як окремий закон, який миттєво перетворить земельні відносини в Україні на зразок європейської ринкової моделі.

Для того, щоб регіони отримали потужний імпульс до розвитку, вирішувати земельне питання варто тільки у контексті реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальної реформи.

Про децентралізацію на користь органів місцевої влади автор писав у попередній колонці. Зараз варто поговорити про землю. Сільське господарство сьогодні - природна перевага країни, і ми повинні її використати.

На півдні Київської області, наприклад, ми можемо збирати по 100 центнерів зернових з одного гектару, і це ще далеко не межа. До 2050 року кількість людей на планеті збільшиться на третину, тоді як ціни на продовольчі товари вже сьогодні б'ють рекорди.

Ефективне використання наших чорноземів гарантує країні місце ключового гравця на світовому ринку.

Вільний ринок землі зруйнує бар'єри на шляху нових інвестицій в АПК. Разом із правом власності на землю ми отримаємо ринкову конкуренцію, зможемо залучити ефективних менеджерів, впровадити нові технології. Адже право власності, на відміну від оренди, змушує виходити з більш довгострокової перспективи.

Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію, коли в історично аграрній країні більшість селян не хочуть працювати на землі, а майже половина з них не отримує від неї прибутку - живуть у селі, але працюють в інших галузях.

За останні 10 років з карти України безслідно зникли більше 200 сіл. І виправдовувати такий стан речей виключно урбанізацією ми не маємо права. Бюджети сіл напівпорожні.

Створити прийнятні умови для життя, побудувати сучасну, європейську інфраструктуру - нездійсненне в цих умовах завдання. Якщо ми сьогодні відсунемо вирішення земельного питання - у нас і надалі села будуть перетворюватися на "білі плями" адміністративної карти.

Це ненормальна ситуація, і розуміє це кожен, хто безпосередньо має з нею справу. Із "земельними питаннями" до мене в громадську приймальню звертається кожен третій.

Для вирішення цих проблем необхідні нові механізми та нові повноваження органів місцевого самоврядування, які наразі відсутні. Необхідно побудувати принципово нову філософію земельних відносин на загальнодержавному рівні.

Вирішити нагальні проблеми села можна. Я бачу цю роботу в трьох ключових напрямках: по-перше, захистити права пайовиків, по-друге, дати поштовх розвитку села, і по-третє, - жорстко контролювати використання дорогоцінних земельних ресурсів.

Пайовики в існуючій системі - найбільш уразлива ланка. 6,8 мільйонів селян сьогодні буквально безправні. Формально вони отримали право власності, але реалізувати його ніхто не може.

Власну землю, якщо на ній стоїть гриф "сільськогосподарського призначення", не можна ні продати, ні заставити. І відбувається це все з присмаком турботи про старих пенсіонерів, про те, як би їх не ввели в оману, як би вони зуміли скористатися "капіталом".

В такому разі, чому б не заборонити киянам продавати квартири? Адже це не менш ризиковано.

Все, що сьогодні пайовик може зробити із землею, - здати її в оренду. Втім, середня вартість оренди, м'яко кажучи, не відповідає європейській. У рік з 4 гектарів, а це пай середнього розміру, селянин отримує трохи більше 1000 гривень.

Але і ця сума часто необов'язкова до сплати. Тримав в руках лише кілька угод, які варто було б підписувати власникам ділянок.

Якщо людину обдурюють, замість грошей розраховуються продуктами, а потім орендовану землю виснажують, захистити її права на законних підставах дуже складно.

Розірвати угоду за власною ініціативою ніхто не наважується через непосильну компенсацію, яку потрібно виплатити орендареві.

Як тільки земля перетвориться на товар, пайовики зможуть скористатися своїми конституційними правами. Принципово важливою є можливість не тільки продавати і купувати ділянки, а й використовувати їх для отримання банківської позики.

Сьогодні ситуація на селі свідчить про те, що масового продажу землі не буде. Приміром, коли землі сільгосппризначення увійшли в обіг у Росії, за перший рік власники продали тільки 10%.

Як правило, відразу ж позбуваються землі тільки неефективні власники. До речі, саме цей процес в 1906 році стимулював Петро Столипін. В результаті, землю отримував той, хто готовий на ній працювати, і це дало відомий результат.

Наступний крок - розвиток села. Нещодавно була оприлюднена пропозиція відраховувати 1% від орендної плати за землю до бюджетів сільських рад. Давайте подивимось, як це може вплинути на розвиток сільських територій.

Наприклад, у Білоцерківському районі Київської області в оренді знаходиться 72 тисячі гектарів землі. Після інвентаризації гектар коштуватиме приблизно 19 тисяч гривень.

Мінімальна орендна ставка - 3% від вартості землі. Тобто оренда зросте до 570 гривень за 1 гектар. 1% від цієї вартості - 57 гривень, множимо на кількість землі, яка знаходиться в оренді - 72 тисячі гектарів - отримуємо 410,4 тисячі гривень на рік на весь район.

У районі знаходиться 36 територіальних громад, а це мінімум 36 шкіл, дитячих садків і т.д. Для порівняння, на утримання лише однієї сільської школи потрібно близько 400-500 тисяч гривень на рік.

Зрозуміло, що це не ті кошти, що можуть стимулювати "бурхливий розвиток" села. Але навіть цієї норми наразі немає в законопроекті "Про ринок земель".

Більш привабливим є інший варіант - відраховувати той самий 1%, але вже від оціночної вартості землі. У такому разі Білоцерківський район отримає вже близько 13,7 мільйонів гривень. Зовсім інші цифри. І тут принципово важливо, щоб у законі було чітко зазначено на що саме можуть витрачатися ці кошти.

Або це виключно соціальні програми, або соціально-економічні, які передбачають витрати на реалізацію інфраструктурних проектів. Так чи інакше, місцеву владу треба обмежити чіткими рамками, куди саме можна витрачати гроші.

Інакше зростати буде не рівень життя на селі, а особисті банківські рахунки їхніх голів. Вирішуватися будуть не "гарячі" проблеми села, а "гарячі" потреби окремих особистостей.

Відверто кажучи, проблема розвитку села залишається гострою і в багатьох європейських країнах. Нещодавно спілкувався з колегами зі Східної Європи, вони підтвердили: питання працевлаштування, інфраструктури не вирішуються одним законом.

Колосальне значення має і децентралізація, наявність важелів виконавчої влади у районних, обласних рад, і адекватний адміністративно-територіальний поділ.

І останнє, але не менш важливе - здійснення ефективного контролю  над використанням земельних ресурсів. Сьогодні, за даними Мінагрополітіки, склалася ситуація, коли левова частка землі, близько 6,5 мільйонів гектарів, простоює або використовується нелегально.

З іншого боку, є проблема нераціональної експлуатації "освоєної землі". Якщо в першому випадку ми втрачаємо гроші, то у другому - втрачаємо актив. Орендар протягом 2-3 років виснажує ділянку, потім залишає, йде на наступну.

Аналогічно працювали "ефективні" власники 90-х років, розрізаючи приватизовані заводи на металобрухт.

Земельна реформа покликана врегулювати цю ситуацію. Після проведення інвентаризації та створення земельного кадастру, кожен зможе в онлайн-режимі отримати повну інформацію про будь-яку ділянку в країні.

Функцію контролю, впевнений, найбільш ефективно зможе виконувати місцева влада. Хоча б тому, що вона знаходиться близько до землі та людей, які на ній працюють.

Реформа місцевого самоврядування, через перерозподіл повноважень, дозволить на місцях коригувати стратегічний курс, визначений на рівні центральної влади.

Будь-яка реформа, з одного боку, надає нові можливості для розвитку, з іншого - ці можливості завжди пов'язані з численними ризиками. Земельна галузь не є винятком.

Але я ніколи не погоджуся з тими, хто стверджує, що якісь ризики можуть бути поважною причиною для спуску реформи "на гальмах". Сьогодні бездіяльність - найбільший ризик з усіх можливих для українського АПК.

У випадку, якщо нерішучість стане на шляху модернізації, ситуація на селі буде як у тому анекдоті.

Спікер каже: "Панове депутати, ви вже розікрали і приватизували все, що можна - нафту, газ, метали, промпідприємства. Час і про ЛЮДЕЙ подумати". Голос із залу: "Авжеж, душ по 200 не завадить".