Особливість української економіки полягає в тому, що вона має значний люфт між реальними доходами держбюджету і доходами, які розподіляються. Це дозволяє владі красти чималі бюджетні кошти навіть тоді, коли цей люфт мінімальний або відсутній, чи взагалі від'ємний, який поновлюється за рахунок інфляції.

Такий механізм є і в деяких розвинутих країнах, перш за все в США, з тією різницею, що в там владі не дають красти бюджетні кошти або обмежують таку можливість. Найчастіше тамтешній бюджетний люфт використовується на позапланові витрати - ліквідацію природних катастроф, ведення війн, допомогу країнам, що розвиваються.

Чому ж існують значні розбіжності у використанні бюджетного люфту в Україні та в інших країнах? Бо в останніх є механізми противаги владі з боку опозиції, громадських організацій, преси. В Україні такої противаги майже нема. Україна ще не доросла до рівня громадянського суспільства, тому й страждає її економіка.

З чого нинішня влада почала розбудову пригніченої світовою фінансово-економічною кризою економіки? Не з першочергових потреб людини в продуктах, товарах легкої промисловості, сільського господарства та побутового машинобудування. Вона почала з другорядного: з масштабних інфраструктурних будівельних об'єктів.

На будівництві легко красти. Там процвітають "позапланові" роботи, які ніколи не виконуються, хоча витрати на них списуються. В початковий кошторис підрядник вписує завищені обсяги робіт, субпідрядниками без тендера призначають "свої" фірми, які повертають "зайві" кошти приватним фірмам підрядника.

Виробничники називають такі крадіжки державних коштів "процедурними технологіями". Наприклад, на будівництві об'єктів для "Євро-2012" початковий кошторис, виконаний в державних установах, за ініціативою Бориса Колеснікова збільшили на 5 мільярдів гривень. Скільки з них вкрадуть, порахує наступна влада.

Ці роботи ще тривають, а Віктор Янукович уже порушує питання про зведення палаців для прийому іноземних гостей. Знаючи розмах будівництва помешкання президента, можна собі уявити масштаб майбутніх крадіжок.

З цієї точки зору зрозуміле мовчання влади з приводу зведення за рахунок держбюджету нової культової споруди УПЦ МП, проект якої зараз розглядається. Церква коштуватиме десятки мільярдів гривень.

І це в той час, як 13 мільйонів з 13,7 мільйона пенсіонерів потерпають від голоду, холоду, браку ліків, одягу і взуття. І все тому, що під різними приводами можновладці бажають красти з державного бюджету. Іноді - прямо на очах народу в сесійній залі.

Бюджетний люфт 2011 року, який складався наприкінці 2010 року, видався владі недостатнім. Під приводом вимог МВФ, які треба виконувати для отримання кредитів, почали шалено розкручувати зростання тарифів на комунальні послуги.

Це був перший крок у розкручуванні інфляції. Цього можна було уникнути, якби уряд позичив кошти не в МВФ, а в НБУ чи населення під державні гарантії. При цьому треба було швидко вирішувати проблеми забезпечення країни енергоресурсами.

Натомість влада продовжувала грабувати населення звичним способом ланцюгової інфляції. Коли бюджетний люфт скорочувався, то за допомогою інфляції його знову відновлювали. В таких умовах пенсіонери потерпали найбільше.

Таким чином, пенсіонери, 30% населення, залишилися незахищеними від свавілля можновладців, які запевняли, що до розкручування інфляції вони не мають стосунку.

Це була чергова брехня влади, яка грала у відому гру радянських часів: добрий директор, нинішній президент, та поганий розпорядник коштів, заступник директора з економіки, нинішній прем'єр, який не виконує його установки.

Такий симбіоз може тривати роками, бо далеко не кожна людина погодиться грати роль хлопчика для биття, за спиною якого заступники прем'єра - бізнес-партнери президента - будуть і далі розкрадати державний бюджет.

Що можуть зробити пенсіонери? Об'єднатися в громадську організацію, яка буде відстоювати їх економічні та політичні права. Це може бути велика структура, яка буде контролювати державні грошові потоки та використання бюджетного люфту.

За певних умов ця сила могла б примусово повертати економіку в бік зростання та унеможливлення системного обкрадання казни. Роль такої сили - об'єднаних пенсіонерів - вкрай важлива, особливо під час виборів.

Ці тези були зрозумілими і в 1999 році, коли відверто проросійські сили півдня України зареєстрували кишенькову Партію пенсіонерів України. Вона кишенькова, бо про неї не знають 99,9% населення України.

З початку її створення ця партія відстоює не стільки права пенсіонерів, скільки інтереси авторитарної Росії в Україні. Вона продовжує традиції чорносотенного "Союзу руського народу" і славить Сталіна. Цей православно-монархічний "союз" у Росії віддзеркалює інтереси російської імперської влади, а не багатонаціональної РФ.

Нині так звана партія пенсіонерів закликає українців підтримати пенсійну реформу Азарова, даючи повний виклад урядового проекту на своєму сайті.

"Партія" підтримує цей провальний проект, бо її основою є не пенсіонери, а молоді підприємці, які під гаслами матеріальної "допомоги" пенсіонерам - за прикладом "гречкосія" Черновецького - рвуться до місцевих рад для вирішення бізнес-проблем.

Вони навіть не ставлять завдання пройти до парламенту, без чого неможливо вирішити проблеми пенсіонерів. Ця "партія пенсіонерів" - це дрібнобуржуазний прошарок одіозної частини агресивної проросійської "п'ятої колони" в Україні.

Опозиційні сили України повинні створити Всеукраїнське громадське об'єднання пенсіонерів України чи Українську партію пенсіонерів, яка буде перейматися економічними інтересами пенсіонерів на всіх щаблях влади.

Нинішні економічні відносини пенсіонерів з владою побудовані так, що пенсіонери завжди будуть для влади опозицією. Це дозволить їм змусити владу відмовитися від залишкового принципу формування Пенсійного Фонду. Організовані пенсіонери змусять владу - хто б не був біля керма - шукати нові шляхи зростання економіки.