Україна стабільно посідає останні позиції практично у всіх міжнародних рейтингах. Створюється враження, що "пасти задніх" - наша карма.

Ось і чергове дослідження російської аудиторсько-консалтингової компанії ФБК "Рейтинг прогресу" виявило, що Україна займає передостаннє - соте місце з індексом прогресу мінус 123. Ми випереджаємо лише Болівію з індексом прогресу мінус 135.

Хтось може зауважити, що це витівки "недружньої до нас Росії", але Росія і сама займає лише 97 місце. "Рейтинг прогресу" був складений на основі результатів найвідоміших у світі рейтингів, присвячених тим чи іншим аспектам розвитку країн.

Це рейтинги Світового банку, ООН, міжнародних аналітичних центрів за індексами конкурентоспроможності, умовами ведення бізнесу, розвитком людського потенціалу, економічної свободи, сприйняття корупції.

Експерти розглядали 101 країну за сумарними змінами позицій у всіх рейтингах за останні п'ять років. Фактично "Рейтинг прогресу" показує, в якому напрямку і з якою швидкістю рухалися національні економіки.

ФБК вважає, що жалюгідне становище України пов'язане із застарілими нормами трудового законодавства, зростанням рівня корупції в усіх сферах, слабкістю законодавства у сфері захисту прав власності, недорозвиненістю фінансової системи, високим рівнем державних видатків і політичною нестабільністю.

З цими висновками важко не погодитися, але до цього списку варто додати ще одну важливу причину: борги держави перед своїм народом.

Борги бувають різними: батьківські, цивільні, військові, карткові і банківські. Звісно, за боргами треба платити. Інколи - здоров'ям і нервами, інколи - часом і грошима.

Що винен - віддати повинен, це аксіома. Не платиш - значить, непорядний, ненадійний, не заслуговуєш довіри. Неплатника, якщо це юридична чи приватна особа, притягають до відповідальності найкатегоричнішим чином.

Колекторські контори навиворіт вивернуть, вимагаючи не тільки виплати боргу, а й сплати відсотків, комісійних за роботу і відшкодування морального збитку. Зрештою, боржників карають незалежно від політичних та економічних обставин у країні.

Все змінюється, коли держава винна своєму громадянину. Тут безсилі будь-які заходи. А тимчасом саме борги держави гальмують розвиток економіки країни.

Автор цих рядків не раз пропонував різні методи повернення народу боргів держави. Причому деякі ідеї були унікальними, необтяжливими для бюджету країни і, безумовно, дали б поштовх економіці: наприклад, створення ринку цінних паперів.

Для цього необхідно повернути боргу статус інвестиційного ресурсу. Слід провести оформлення зобов'язань держави перед вкладниками Ощадбанку СРСР у вигляді цінних паперів, які могли б котируватися на ринку, маючи реальну вартість, і які можна було б продати, дарувати, обмінювати, конвертувати в товари і послуги.

В кінці 1980-х років дефіцит електроніки, побутової техніки і автомобілів створив ситуацію, коли попит на ці товари випереджав пропозицію. Уряд СРСР вирішив убити двох зайців: заробити на підвищеному попиті і забезпечити людей продукцією.

Для цього у 1990 році були емітовані Державні цільові безвідсоткові облігації на придбання техніки та автомобілів. Іменні цінні папери давали право на отримання через три роки товарів народного споживання. Люди сприйняли пропозицію з ентузіазмом, однак СРСР розвалився, і цей борг влився в загальнодержавні борги.

У квітні 2011 року у Верховній раді відбулися парламентські слухання, присвячені проблемі повернення громадянам втрачених вкладів Ощадбанку СРСР, в яких автор брав участь. У ході дебатів голова комітету з питань бюджету Валерій Баранов, член Партії регіонів, категорично заявив, що "засобів вирішення цієї проблеми не існує".

Особливо цинічно заява Баранова звучить сьогодні, коли держава легко списує 24 мільярди гривень боргів різним підприємствам, 90% з яких знаходяться в приватних руках. А чому б тоді не реструктурувати борги Ощадбанку СРСР для розрахунку ними за комунальні послуги? Чому б не списати борги пенсіонерів?

Держава покірно повертає сумнівні борги Фірташу у вигляді 12,1 мільярда кубометрів газу і тут же підвищує для населення ціну на газ. При цьому приймає закон, за яким за борг понад 10 тисяч гривень у людини можуть відібрати житло! Чи це не цинізм? Держава клянчить гроші в МВФ, на "Євро-2012". Так візьміть кредит і поверніть борги народу!

Повернення боргів - це, перш за все, питання порядності. З усіх країн колишнього СРСР лише Білорусія повністю виконала зобов'язання перед своїми громадянами щодо погашення внутрішнього боргу. Росія заплатила 90% власників облігацій.

Тож з боргами розрахуватися цілком реально - всупереч твердженням жируючої олігархії, яка вже націлилася на головне надбання - на землю.

До речі, з боргами перед населенням держава в контексті так званої земельної реформи розрахуватися також цілком може. Для цього лише слід визначити вартість землі і згідно з нею роздати, з урахуванням індексації, земельні сертифікати. Однак це не входить у плани загарбників власності українського народу.

Під час "земельної реформи", як і за часів ваучерної приватизації 1990-х, будуть обмануті прості люди, цього разу - селяни. Хто буде господарем української землі, здогадатися неважко. Наприклад, один з найбагатших людей України Олександр Кравчук. Знайоме прізвище? Так, це син екс-президента Леоніда Кравчука.

Його компанія "Нафком агро" входить до десяти найбільших землевласників України, орендуючи близько 200 тисяч гектарів сільгоспугідь. Тато взяв безпосередню участь у грабунку української промисловості - син завершить справу батька землею.

І останнє. Заборгованість держави перед громадянами делікатно називають боргами. Насправді ж це злодійство! Людські гроші були нахабно вкрадені, і за рахунок них сьогодні процвітають сильні світу цього. Купують парламенти і уряди, хизуються стадіонами і футбольними клубами, замками і островами.

Вони твердять: зачекайте, розберемося, яким шляхом іти - соціалістичним чи капіталістичним, американським чи російським, і тоді все буде добре. Не буде! Перестаньте брехати і поверніть вкрадене людям. Дайте шанс країні, завдяки якій ви з плебеїв перетворилися в панів, зайняти гідне місце у світі.