Запорукою економічної незалежності будь-якої країни є державна власність на стратегічні підприємства. Вони становлять основу економічного розвитку та національної безпеки будь-якої держави.

Неправомірна приватизація 1990-х років призвела до значних втрат конкурентних переваг України. Відбувся занепад унікальних підприємств загальнодержавного значення; неефективно використовуються стратегічні запаси корисних копалин; підривається стимул до праці висококваліфікованих кадрів; зменшується експортний потенціал нашої держави.

Говорячи про перегляд результатів приватизації як необхідну умову знищення олігархічного класу, треба завжди пам'ятати, що він можливий тільки після перемоги соціальної та національної революції й проведення люстрації олігархічних еліт.

Бо інакше будь-яка націоналізація перетвориться на збагачення конкуруючих олігархів.

Ситуація погіршується тим, що приватизація, почата в 1990-х роках, не закінчилась. Навпаки, вона нарощує темп. Сучасна влада виголошує величезні надії на іноземні інвестиції, забуваючи про те, що інтереси іноземного капіталу в більшості випадків не співпадають із національними.

Часто ми чуємо, що приватизація державних підприємств та залучення іноземних інвестицій забезпечить створення нових робочих місць - і таким чином покращить ситуацію з безробіттям.

Але чи буде така зайнятість ефективною? Не слід забувати про те, що заробітна плата на таких підприємствах не завжди є високою й відповідає кваліфікації працівника. Також слід звернути увагу на дотримання умов праці, які повинні відповідати нормам безпеки.

Іноземні власники в сільськогосподарських галузях експлуатують українські ресурси, вивозять прибуток за кордон - і разом із цим нерідко забезпечують невідповідні умови праці для українських громадян.

Мало того, що інтереси приватизованих підприємств зі значним залученням іноземного капіталу не завжди відповідають стратегічним цілям української економіки - нерідко вони їм суперечать.

Також вагоме місце серед стратегічних підприємств займає виробництво оборонно-промислової продукції.

Звісно, у наш мирний час оборона не має вже такого значення як колись, але й зовсім забувати про неї не варто. Тим більше, що в сучасному глобалізованому світі рахуються лише з державами зі значним оборонним комплексом.

Тобто, приміром, якби Україна не втратила статус ядерної держави - наші інтереси були б значно більше захищені на світовій арені.

Незаконна приватизація підприємств не лише погіршує ефективність їх роботи для нашої держави в майбутньому, а й позбавляє бюджет величезних додаткових коштів, які могли б піти на допомогу незахищеним верствам населення, чи на підтримку впровадження інноваційних технологій.

Така приватизація включає приватизацію зацікавленими особами без публічного виставлення на аукціоні, за заниженими цінами.

Крім того, проводилась так звана безкоштовна приватизація, що на практиці трансформувалась в бюрократично-номенклатурну, яка призвела до поступового зосередження засобів виробництва та великих пакетів акцій високорентабельних підприємств у руках номенклатурних сил та тіньових структур.

А тіньові структури, як правило, не зацікавлені в ефективному використанні ресурсів, ухиляються від сплати податків, не проводять якісного оновлення засобів виробництва. Їхня діяльність спрямована на хижацьке використання ресурсів із метою отримання якомога більших прибутків, без розгляду перспектив у майбутньому, впливу на наступні покоління та їх добробут.

Саме тут і проявляється суперечність між приватним бізнесом і державними інтересами.

Сучасний бізнес не проявляє соціальної відповідальності, тому в його діяльність необхідне втручання держави, яка покликана узгоджувати приватні й суспільні інтереси.

Незаконна приватизація потягнула за собою дуже серйозні наслідки. Відбулося формування олігархічного прошарку суспільства, виникла значна диференціація населення, не зміг сформуватись середній клас, що є основою для стабільного розвитку держави.

Центр економічних інтересів олігархів далеко не завжди знаходиться в Україні, вони орієнтовані на максимальне отримання прибутків, з тим щоб забрати їх і продовжити життя зі своїми дітьми за кордоном.

Тобто майбутнє нашої держави їх абсолютно не хвилює.

У ході нелегітимної приватизації відбулось небезпечне зрощення владних структур і бізнесу. Внаслідок цього економічні інтереси бізнесу часто впливають на економічну політику держави.

Усе було би не так катастрофічно, якби інтереси суспільства й бізнесу співпадали. Але на практиці це не зовсім так. У більшості випадків впливовим бізнесовим структурам вигіднішим є погіршення економічної ситуації в країні, це їм допомагає зберегти свої провідні позиції в тій чи іншій сфері.

Тобто на сьогодні ми маємо стратегію економічного розвитку держави, спрямовану не на захист інтересів українського суспільства, української нації - а на захист вузької групи осіб, що становлять олігархічний клас, і фактично диктують усім правила гри.

Це зумовлює необхідність націоналізації вкрадених підприємств.

Стратегічні та великі підприємства треба залишити в державній власності, менші піддати законній і вигідній для нації та держави приватизації. Також треба виокремити чіткий перелік підприємств, які повинні перебувати виключно в державній власності.

Крім того, при подальшій приватизації доцільно було б враховувати громадянство, національність претендентів, зберігати частковий, але ефективний державний контроль. У такому випадку можна буде залучати й іноземні інвестиції, але помірковано, щоб їх вага не перевищувала половини капіталу підприємства.

Це допоможе покращити потенціал України й підвищить добробут її громадян.