Якщо відволіктися від політики, то з чисто макроекономічних позицій Україні в жодному разі не варто відмовлятися від солідарної пенсійної системи. Ця ж рекомендація справедлива для будь-якої іншої країни з неконвертованою валютою.

При солідарній пенсійній системі, яка існує в Україні, грошовий ресурс у національній валюті працює на власну економіку, а при накопичувальній - на іноземну. Міжнародний валютний фонд терпіти такий стан речей більше не бажає.

Справжньою метою пенсійної реформи є підключення чергової країни до діючого механізму світової фінансової системи. Механізмом є усунення держави від управління фінансовими потоками через максимальну їх локалізацію і передавання цих величезних масивів грошових ресурсів в управління різним фондам.

Пенсійна система в існуючому вигляді не дозволяє реалізувати основний принцип Бреттон-Вудської системи грошових відносин і торгівельних розрахунків, заснованої на домінуванні долара. Основний її постулат можна викласти так: грошовий ресурс будь-якої країни має бути основою вартості надрукованих доларів.

З моменту запуску системи у 1944 році в ідеології і цілях не змінилося нічого, тому вимоги з боку МВФ про необхідність пенсійної реформи постійно посилюються.

Однак зміна все ж є. Розлетівся на друзки наріжний камінь накопичувальної пенсійної системи - міф про існування грошового інструменту, вартість якого не змінюється протягом десятиліть, що і дозволить виплачувати пенсії через 20-30 років.

Роль такого інструменту виконували долар - "нема нічого стабільнішого за долар" - та казначейські зобов'язання США. З 2008 року, і особливо останнім часом, мова йде якщо не про крах міжнародної фінансової системи, то про долю долара точно.

Таким чином, порушений базовий принцип існування накопичувальної пенсійної системи. Однак без відповіді на питання, в чому зберігати заощадження, запроваджувати таку систему протипоказано.

Більше того, саме існуюча солідарна система вирішує питання збереження вартості в умовах фінансової кризи, включаючи й інфляційну складову. Надходячи з економіки у вигляді податків, пенсійні гроші тут же прямують назад у національну економіку, підтримуючи безперервність циклу і не змінюючи параметрів монетарних показників.

При накопичувальній системі гроші повинні накопичуватися в пенсійних фондах як для поточних виплат, так і для заощаджень.

Для України, як і для будь-якої іншої перехідної економіки, акумульовані в пенсійних фондах суми є величезними. Разом з тим, вони набувають інших якостей.

1. Вони відриваються від власника - уряду - і стають автономними.

2. Вони накопичуються неважливо де, що призводить до їх відриву від економіки.

3. З цієї причини вони стають "космополітичними".

Ось тут виникає старанно замовчуване питання: куди в перехідній економіці вкладати таку масу грошей? І чи варто взагалі вкладати у неї? Причини так вважати наступні.

1. Національна валюта нестійка і непрогнозована.

2. Банківська система ненадійна.

3. Фондового ринку практично нема.

До фінансової кризи відповідь була проста: вкладати слід в безмежний ринок іноземних капіталів, а найнадійніше - в долар і казначейські зобов'язання США. Не вистачає валютних резервів - дамо кредит. Це була і є найголовніша функція МВФ.

Механізм працював безперебійно: незаможні збирали заощадження і вкладали їх у дефіцит бюджету та економіку найбагатшої країни. Плюс позичковий відсоток.

Поки що не порушується не менш важливе питання - про процедури управління такими фондами, їхню відповідальність та механізми контролю.

Країни-емітенти вільноконвертованих валют, в першу чергу США, не знаходять шляхів недопущення краху, який насувається. Таким чином, пенсійну реформу в умовах кризи, принаймні, потрібно відкласти.