Не так давно поділ фінансового нагляду і грошово-кредитної політики був популярним в багатьох країнах. Деякі з них, Великобританія і Австралія, пішли далі.

Вони розділили ці функції і поклали відповідальність за забезпечення фінансової стабільності на спеціалізовані агентства, повністю звільнивши центральні банки від функцій фінансового нагляду. Однак під впливом наслідків глобальної фінансової кризи фінансовий нагляд і макроекономічне управління були змушені возз'єднатися.

Таке відновлення взаємин стало результатом офіційного визнання необхідності врахування циклів цін на активи як для макроекономічного управління, так і для фінансового нагляду. До кризи багато хто вважав цикли цін на активи практично нешкідливим або, принаймні, незначним каналом грошово-кредитної політики.

Навіть коли було визнано все частішу появу "мильних бульбашок" цін на активи, багато хто сподівався, що зусилля, які вживаються для виявлення і "проколювання" таких "бульбашок" на ранній стадії, будуть неможливі і потенційно згубні.

Вважалося, що зниження процентних ставок після того, як "бульбашки" луснуть, є безпечним способом захисту економіки. Схема проведення політики виглядає так.

Для підтримки стабільних цін та економічного росту на оптимальному рівні органам грошово-кредитного регулювання досить зосередитися на встановленні процентних ставок, виходячи з цільового регулювання інфляції.

Що стосується фінансового нагляду, то стабільність гарантувалася б шляхом прийняття окремими фінансовими інститутами законних економічних нормативів для забезпечення запасу капіталу, порівнянного з ризиком, на який він наражається.

У той час як центробанки повинні відповідати за підтримання необхідного рівня ліквідності в системі, так званий мікропруденційний фінансовий норматив повинен незалежно відстежувати надійність фінансових інститутів та захист вкладників.

Криза зруйнувала сподівання, що одних правильно складених мікропруденційних нормативів буде достатньо. Зараз все більше визнання отримує той факт, що значне зростання цін на активи, наприклад, в нерухомості або на існуючі акції, може бути посилене проциклічною природою оцінки ризиків, закладеною у ці правила.

Суть набагато простіша, ніж наведене вище висловлювання: зазвичай вважається, що зростаюча вартість застави передбачає вищу ймовірність виплати боргу.

Крім того, якщо фінансові інститути дотримуються власних процедур оцінки ризиків при розрахунку відповідного резерву капіталу, необхідного для покриття за кредитом, то витрати, пов'язані з таким покриттям, знижуються.

Поліпшення перспективи повернення боргу і зниження витрат капіталу на регулювання стимулюють фінансування операцій з подальшим придбанням активів.

Якщо "мильні бульбашки" цін на активи розвиваються, то балансові звіти окремо можуть виглядати економічно стійкими, проте весь взаємопов'язаний ланцюжок структур активи-пасиви буде все більше залежати від застави із завищеною вартістю і, таким чином, буде вразливим щодо фінансових ризиків ланцюгової реакції.

Руйнування такого ланцюжка у зв'язку з панікою або масовим вилученням коштів з фінансових інститутів, розпродажем активів за зниженими цінами, жорсткістю умов кредитування стануть жахом як для органів, що здійснюють фінансовий нагляд, так і для органів грошово-кредитного регулювання.

Крім того, системні ризики, що потенційно виникають в періоди швидкого підвищення цін на активи, не підпадають під дію макропруденційних нормативів.

У розвинених країнах, які знаходилися в серці недавньої фінансової кризи, приховані і чітко виражені нормативи жорстких режимів регулювання інфляції не дозволили органам, що здійснюють грошово-кредитне регулювання, вжити якихось заходів, поки на підставі застави із завищеною вартістю будувалася величезна піраміда боргу.

Зараз облік фінансових ризиків відіграє важливе значення в макроекономічному управлінні і дає повноваження на запровадження нормативних заходів, які перевищують нормативи органа, що здійснює мікропруденційний нагляд.

Що стосується фінансового нагляду, то тут підтримку, яка збільшується з моменту настання кризи, одержують вимоги введення антициклічного капіталу, принаймні для банків. Буфери капіталу для поглинання збитків на етапі спаду ділової активності циклу найлегше можна створити під час економічного підйому.

Крім того, підвищення нормативних витрат на регулятивний капітал під час зростання призведе до запровадження у фінансових системах природної противаги для значного проциклічного цінового відхилення.

Такі вимоги до достатності антициклічного капіталу, швидше за все, будуть додані до комплекту макропруденційних нормативів і політик, використання яких частішає в міру згасання ентузіазму щодо заходів поверхневого фінансового нагляду.

Такі інструменти включають: обмеження, пов'язані з характеристиками позичальників, щодо співвідношення вартості активів до суми позики, обмеження, що стосуються невідповідності валюти і не збігання термінів погашень у балансових звітах фінансових інститутів, ліміти щодо взаємозв'язку їхніх балансових звітів, вимоги до наявності мінімальних резервів для спеціальних фінансових інструментів.

Крім правил, що стосуються капіталу, грошово-кредитна політика і нагляд повинні співпрацювати і в управлінні ліквідністю, особливо з використанням кредитів.

Оскільки сучасні фінансові системи продемонстрували свої можливості з внутрішньо-системного створення і руйнування ліквідності, досягнення фінансової і макроекономічної стабільності може бути ускладнене, якщо грошово-кредитні та макропруденційні інструменти не будуть використовуватися узгодженим чином.

Узгоджена політика, а не поділ, може виявитися ключовим елементом для успішного завершення циклу.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова