Наслідки японського землетрусу, а особливо кризова ситуація на атомній станції "Фукусіма", неприємно перегукується з американською фінансовою катастрофою, яка породила Велику рецесію. Обидві події піднесли жорстокі уроки про ризики, а також про те, наскільки погано ринки і суспільство можуть ними управляти.

Звісно, порівнювати трагедію, спричинену землетрусом, в результаті якої загинули або зникли безвісти 25 тисяч осіб, і фінансову кризу, з якою не пов'язані такі жорстокі фізичні страждання, у певному сенсі некоректно. Однак якщо мова йде про розплавлене ядерне паливо на "Фукусімі", то ці події об'єднані спільною темою.

Експерти у галузі ядерної промисловості і в області фінансів запевняли, що нові технології майже виключили ризик катастрофи. Події показали помилковість таких тверджень: ризики не тільки існували - їх наслідки були такими грандіозними, що легко знищили всі переваги систем, які популяризували лідери обох галузей.

До Великої рецесії економічні гуру Америки, починаючи з глави ФРС і закінчуючи титанами в галузі фінансів, похвалялися, що ми навчилися давати раду ризикам. "Інноваційні" фінансові інструменти - деривативи і свопи на дефолт за кредитом - дозволили розподілити ризик по всій економіці. Однак це був обман суспільства.

Виявилося, що ці генії не розуміли складності ризику і не врахували небезпеки "розподілу з обтяженим хвостом". Це статистичний термін для позначення рідкісних подій з грандіозними наслідками - аномалій, які іноді називають "чорними лебедями".

Події, які можуть відбуватися раз на сто років або раз за час існування всесвіту, здається, відбуваються кожні десять років. Підступною є не тільки частота, з якою такі події недооцінюються, а й астрономічні збитки, до яких вони можуть призвести, наприклад, аварії на АЕС, що продовжують переслідувати ядерну енергетику.

Дослідження в області економіки та психології допомагають зрозуміти, чому ми так погано працюємо в галузі управління подібними ризиками. У нас надто малий досвід для оцінки таких рідкісних подій, тому нам досить важко отримати чітку оцінку.

За цих обставин може з'явитися прагнення приймати бажане за дійсне: у нас може бути лише кілька стимулів для того, щоб серйозно задуматися. Втім, поки інші платять за помилки, стимули підтримують самообман. Система, яка усуспільнює збитки і приватизує доходи, приречена на неправильне управління ризиками.

Фінансовий сектор кишить проблемами. Рейтингові агентства заохочуються інвестиційними банками, які оплачують їх послуги за встановлення високих рейтингів надто ризикованим цінним паперам, що випускаються цими банками.

Ініціатори позик не страждають від наслідків, спричинених їх безвідповідальністю. Ті, хто бере участь у хижацькому іпотечному кредитуванні чи створює або продає збиткові цінні папери, роблять це такими способами, які захищають їх від суду.

Це породжує наступне питання: чи слід чекати нових "чорних лебедів"? На жаль, деякі нинішні великі ризики, найімовірніше, не є явними рідкісними подіями.

Доброю новиною може бути те, що такі ризики можна контролювати з мінімальними витратами чи навіть без них. Погана новина - такі заходи стикаються з жорсткою політичною протидією, бо є люди, які отримують прибуток від існуючого стану речей.

За останні роки ми стали свідками двох великих ризиків, але нічого не зробили, щоб взяти їх під контроль. За деякими оцінками, те, яким чином вдалося подолати останню кризу, можливо, збільшило ризик майбутнього фінансового обвалу.

Занадто великі, щоб збанкрутувати, банки і ринки, на яких вони працюють, знають, яку підтримку вони можуть очікувати, якщо опиняться у важкому становищі.

Через наявність такої "моральної небезпеки" ці банки можуть одержати позики на кращих умовах, що надає їм переваги перед конкурентами, засновані не на винятковій ефективності їх діяльності, а на політичній силі.

Незважаючи на обмеження нестримної ризикованості, хижацьке кредитування і нерегульована торгівля маловідомими похідними цінними паперами тривають. Стимулюючі структури, які заохочують надмірну ризикованість, не змінилися.

Німеччина закопала свої застарілі АЕС, однак у США та інших країнах атомні станції з такими ж недоліками, які має Фукусіма, продовжують працювати.

Саме існування ядерної енергетики залежить від прихованих державних субсидій - затрат, які лягають на суспільство в разі ядерної катастрофи, та витрат, пов'язаних з досі некерованою утилізацією ядерних відходів. Досить необмеженого капіталізму!

Є ще один ризик для планети - достовірний, як і два інші: зміна клімату. Якби існувала нова планета, на яку ми могли б перебратися з мінімальними витратами у разі настання пророкованих вченими наслідків, можна було б казати, що на такий ризик варто іти. Однак такої планети нема, тому не варто й ризикувати.

Витрати на зменшення викидів тьмяніють порівняно з можливими ризиками, з якими стикається світ. І це правда, навіть якщо ми не братимемо до уваги ядерний варіант.

Без сумніву, постраждають компанії, які видобувають вугілля і нафту. Великі країни, які забруднюють навколишнє середовище, такі, як США, найімовірніше, будуть платити вищу ціну, ніж країни, що ведуть менш марнотратний спосіб життя.

У кінцевому підсумку, ті, хто грають в азартні ігри в Лас-Вегасі, програють більше, ніж виграють. Як суспільство ми граємо в азартні ігри з банками, АЕС і нашою планетою.

Як і в Лас-Вегасі, рідкісні щасливчики, банкіри, які піддають ризику нашу економіку, і власники енергетичних компаній, які ставлять під загрозу нашу планету, можуть виграти великі суми грошей. Однак суспільство, а отже, і самі азартні гравці, програють. Саме цей урок японської катастрофи, ми, на жаль, і далі ігноруємо.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович