Багато країн провели пенсійну реформу, і майже скрізь вона йшла непросто. В Україні ж обговорення реформи - особливо важке, і ми відкладаємо прийняття рішень знову і знову.

Віце-прем'єр Сергій Тігіпко каже, що альтернативи пенсійній реформі немає, а президент відправляє проект на нове коло народного обговорення. Ну що ж - продовжуємо обговорювати.

Скажу відразу: я прихильник цієї реформи і говоритиму від імені свого покоління - 1970-1980-х років. Тема болюча, і багатьох спокушає слава захисника народу від підступної влади. Між тим, влада не може бути стороною переговорів.

Справжні сторони переговорів - пенсіонери і працюючі. Причому працюючі повинні домовитися не тільки з нинішніми пенсіонерами, а й самі з собою, тобто з майбутніми пенсіонерами. Тільки за умови досягнення цього компромісу пенсійна система буде справедливою. Влада повинна виступити лише посередником.

Про що повинні домовитися працюючі і пенсіонери? Їхні інтереси очевидні: пенсіонери хочуть більшу пенсію, а працюючі хочуть віддавати із зарплати менше. Решта або не стосується суті реформи, або є необов'язковою опцією.

Головний принцип солідарної пенсійної системи простий: працюючі складаються грішми, щоб допомогти пенсіонерам. Відповісти потрібно на одне запитання: по скільки складатися.

Саме в цій площині пенсійна реформа обговорювалася в більшості країн світу. Є лише один ключовий параметр, який взагалі варто обговорювати: скільки відсотків із зарплати повинен відраховувати працюючий на потреби пенсіонерів.

Іншими словами - яким має бути розмір соціального внеску. Причому вирішити це повинна не влада, не опозиція, а самі громадяни. Зрештою, це їм давати гроші, а в старості - їм жити на цю пенсію. Тобто нам.

Однак в Україні, як завжди, все по-іншому. Наші політики і журналісти говорять про якісь міфічні вимоги МВФ, боротьбу з тіньовою економікою, рейтинги і вибори, нові податки.

Не про це треба говорити! Нам необхідна нова справедлива система соціального забезпечення, потрібен новий договір між працюючими і пенсіонерами.

Розмір внеску залежить від співвідношення кількості працюючих і кількості пенсіонерів. У Пруссії, яка першою впровадила солідарну систему за часів Бісмарка у 1889 році, це співвідношення виглядало так: 63 працюючих до одного пенсіонера.

За такої системи з відрахуваннями 1,5% від зарплати німецький пенсіонер міг розраховувати на пенсію, що дорівнювала середній зарплаті.

Спочатку пенсію запроваджували для підтримки найстарших людей, які зовсім втратили можливість працювати. При середній тривалості життя в Пруссії 45 років пенсійний вік був встановлений на рівні 70-ти.

За нинішніх умов всепереможного гуманізму це здається неймовірним. Утім, ми не забули довести ідею до абсурду, і нас успішно здолав маразм. В Україні 100 працюючих утримують 95 пенсіонерів, тобто співвідношення майже 1 до 1.

При цьому середня пенсія більш ніж удвічі нижча за середню зарплату, а кожен працюючий віддає зі своєї платні більше 40%. Запитайте у свого бухгалтера, яка ваша зарплата-брутто з податками і відрахуваннями до ПФ.

Ви побачите, що насправді ви заробляєте не 6 тисяч гривень, а 10 тисяч, просто щомісяця 4 тисячі гривень перераховуєте в Пенсійний фонд. Формально це робить роботодавець, але насправді це ваші кровні! Чи всі знали, які вони насправді добрі?

Та все одно, навіть з такими параметрами, пенсійна система України - банкрут. У Пенсійному фонді - діра, і цей дефіцит останніми роками "гасять" з бюджету.

Бюджет, якщо вже по-справедливості, жодного стосунку до суперечки між пенсіонерами і працюючими не має. Це гроші, які могли б піти на збільшення зарплат лікарям і вчителям, але цими коштами затикаються дірки в ПФ.

Виходить, що лікарі та вчителі фактично "складаються" на виплати пенсіонерам двічі! Так само вони "складаються" на дороги, дитячі садочки, державні програми доступного житла. Ситуацію потрібно змінювати, але як?

Навантаження на зарплати збільшувати не можна - люди перестануть працювати або підуть в "тінь". Віддавати 40% - це й так багато, тож логічно знизити розмір внеску. Залишається одне - змінювати співвідношення працюючих і пенсіонерів: виводити економіку з тіні, створювати робочі місця і підвищувати пенсійний вік.

Виведення економіки з "тіні" та створення робочих місць - це завдання, які лежать поза полем пенсійної реформи. Це більш загальні економічні проблеми, вирішення яких зараз також у пріоритеті. Сергій Тігіпко уже рік говорить про необхідність поліпшення умов для ведення бізнесу та інвестиційний клімат.

Є результати у дерегулюванні економіки, кодифіковано податкове законодавство, будуть знижуватися самі податки. Найближчим часом чекаємо від Тігіпка обіцяних законів для боротьби з тіньовою економікою і неофіційними зарплатами.

Усі ці заходи обов'язково дадуть ефект і для Пенсійного фонду. Отримані кошти потрібно буде спрямувати на підвищення пенсії, а також знижувати навантаження на зарплату. Останнє потрібно зробити для стимулювання виведення зарплат з "тіні" і формування у людей грошових резервів для участі в накопичувальній системі.

Утім, тільки економіка всіх проблем пенсійної системи не вирішить. Йдеться про тонку матерію соціальної справедливості. Відколи були встановлені радянські норми пенсійного віку, змінилася вікова структура суспільства. Це сталося завдяки прогресу в медицині, поліпшенню умов праці та зростанню рівня життя.

Ось прості дані: У 1950 році середня тривалість життя на планеті становила 47 років, у 2010 році - 69 років. Поріг старості відсунувся. Жінку в 55 років зараз не вважають старою. Це трапилося де-факто, і тепер потрібно зафіксувати де-юре, інакше напруга в суспільстві зростатиме. Коли вода в акваріумі закипає, рибки з нього вистрибують.

Хочу також розвіяти міф про середню тривалість життя. Після досягнення пенсійного віку українці живуть довго. Довше, ніж, наприклад, в середньому європейці.

Показник середньої тривалості життя, який піднімають на стяги противники реформи, включає в себе дитячу смертність, смертність в результаті ДТП або нещасних випадків на виробництві, через алкоголізм і наркоманію. Ці показники в Україні традиційно високі, і саме вони впливають на середню тривалість життя.

Якщо зовсім буквально, це означає наступне: якщо людина дожила до пенсійного віку, то вона з високою ймовірністю проживе не менше, ніж пенсіонер у ЄС.

Підвищення пенсійного віку - це не питання грошей. Поріг старості буде відсуватися і далі, кажуть демографи. Якщо середня тривалість життя на планеті в 2070 році становитиме 120 років, тоді теж будемо відправляти усіх на пенсію у 60?

Хто і як годуватиме армію пенсіонерів? Інтуїтивно всі розуміють: тим, кому зараз 20 років, доведеться працювати довше, бо через 40 років пенсійний поріг точно буде відсунутий ще років на п'ять-десять.

До речі, політикам не завадило б сказати про це молодим українцям. Може, хтось кине пити-курити і почне займатися спортом.

Підсумок такий. Суспільству потрібна справедлива система соціального забезпечення, але сучасна, а не та, яку взяли за зразок та засипали нафталіном ще за царя Гороха! Ми хочемо бути чесними щодо пенсіонерів. Однак ми хочемо, щоб і вони були чесними з нами і не відбирали у нас наше життя.

При всій моїй щирій повазі до старості, переконаний, що справедливим було б таке співвідношення працюючих і пенсіонерів, за якого одного пенсіонера утримують щонайменше двоє працівників.

З поправкою на тіньову економіку, безробіття та інші види утриманства, справедливий пенсійний вік повинен обчислюватися так, щоб співвідношення людей працездатного віку до пенсіонерів було не менше за три до одного.