За Конституцією України, джерелом влади є народ. Керуючись основним законом, логічно припустити, що влада мала б бути залежною від свого народу. Сьогодні ж створюється така ситуація, коли ця залежність втрачається.

Для капіталістичної економіки, яку будує і Україна, характерним є поєднання виробничих ресурсів: фінансових, природних, людських.

При такому поєднанні виробництво стає ефективнішим та набуває додаткових конкурентних переваг на ринку. Відповідно, чим більший масштаб такого поєднання, тим більші вигоди отримують виробники.

Під впливом цієї закономірності, будь-який виробник прагне до укрупнення. Яскравим прикладом цього процесу є створення транснаціональних корпорацій: "Метінвест", "Інтерпайп", "Індустріальний союз Донбасу".

Об'єднання виробничих ланок суміжних галузей, створює додаткові можливості в управлінні виробництвом та збутом продукції не лише на внутрішньому, а й на світовому ринках.

Капіталізація таких компаній збільшується до небачених  раніше масштабів. Скажімо, чистий річний дохід такої компанії, як "Метінвест" знаходиться в межах 45-50 мільярдів гривень, "Інтерпайпу" - 8 мільярдів гривень, ІСД - близько 13 мільярдів гривень.

Чистий дохід десяти найбільших недержавних компаній України становить 65% річного бюджету країни, а двадцяти - навіть його перевищує.

Державі все важче конкурувати з такими фінансово потужними об'єднаннями. Економічні інструменти уряду з часом видаються все більш примарними.

Уряд не спроможний запропонувати економічній системі більш вигідні умови, оскільки він не володіє найпотужнішою ресурсною базою. Корпорації концентрують в собі фінансові, а відтак і природні та людські ресурси.

Це протиріччя виявляється у тому, що ті життєво необхідні функції держави, на які сподіваються її громадяни, більше не виконуються.

Визначення стратегії розвитку економічної системи, охорона її національної безпеки, вектор інтеграційних процесів все менше залежать від уряду.

Держава перетворюється на такого собі "двірника" системи, який час від часу будує дороги, прибирає двори та парки, вивозить сміття, гасить пожежі.

В цьому, скоріше за все, нічого поганого не було б, якби уряд не концентрував у собі політичну владу. Оскільки політична влада є одним з важливих інструментів впливу на бізнес, виникає потреба у її контролі.

Саме тут контроль влади її громадянами і закінчується. Влада стає підконтрольною великому бізнесу.  В цій системі уряд перетворюється на маріонетку, яка де-факто залежить від бізнесу і його капіталу, а де-юре - від джерела - народу.

Капіталістична система створює ситуацію, коли великий бізнес має безпосередній вплив на владу. Бізнес фактично її купує. Влада ж, у свою чергу, гречкою, пшоном, цукром, пільгами, субсидіями чи просто обіцянками купує своїх громадян.

Найголовніше в цій ситуації те, що у населення, яке фактично позбавлене економічної та політичної влади, існує ілюзія її присутності. А відтак і сподівання на краще, віра у світле майбутнє, яке чомусь ніколи не приходить.

Варто сказати, що така ситуація не є унікальною чи суто українською. Вона притаманна будь-якій капіталістичній системі.

Наприклад, у США річний чистий дохід близько 50 найпотужніших компаній дорівнює сумі річного бюджету країни, у Великобританії суму рівну розміру національного бюджету концентрують 45 компаній, у Франції  та Німеччині - близько 40, у Росії - 30.

В розвинутих системах існує поняття "лобізм", який завуальовано називають "формою взаємодії влади та недержавних організацій". Проте всі добре розуміють, про що йде мова.

В країнах з нижчим рівнем розвитку таке поняття відсутнє, але воно і не потрібне. Доти, доки у власників бізнесу існуватиме можливість набувати владу. Так, в діючому парламенті України працює близько 50% власників 100 найбільших компаній країни.

Першочергово держава виникла на основі національного самовизначення, тобто на етнічному ґрунті. Захист культури та побуту існування її громадян тривалий час був основною функцією держави.

І лише на початку 20 століття, після закінчення епохи "вільного саморегульованого ринку", що ознаменували собою кризи перевиробництва у США та Європі, держава починає концентрувати в собі економічну владу.

Починаючи з 1920-х років, держава виступає головним гравцем економічних відносин як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Саме в цей час остаточно затверджуються виборчі системи управління. Економічна влада народу є прямою та безумовною. Виборчі системи управління логічно завершують побудову системи функціонування суспільства.

Сьогодні концентрований капітал нівелює цю систему, закладаючи глибоку суперечливість в систему управління, в якій бізнес протиставляється суспільству.

Полеміка щодо соціальної відповідальності бізнесу й надалі залишатиметься лише полемікою, оскільки в своїй сутності це антагонізм. Метою діяльності бізнесу є прибуток, суспільства - комфортне існування. Система ж управління потрібна для вироблення балансу між ними.

Поки що можна спостерігати за впевненою та безумовною перемогою бізнесу в цьому протистоянні.

На цій основі в майбутньому цілком можливим є соціальне напруження, в ході якого буде вироблено нову систему стримувань і противаг в управлінні економічною системою.

Але вже сьогодні можна спрогнозувати зростаючу роль корпорацій та послаблення економічних функцій держави.