В період складної соціально-економічної ситуації в Україні нинішня влада робить все можливе, щоб ще більше її загострити. Чому? Тому що в основі цього процесу лежать особисті економічні інтереси головних керманичів, в тому числі президента.

Держава живе в борг

В економіці України панують наступні тенденції.

1. Запозичення все більших сум кредитів. Це створює фінансову піраміду, яка прискорено зменшує можливості вирішення соціально-економічних питань народу і невпинно веде державу до фінансового дефолту.

2. Зростаюча деформація співвідношення між доходами вузького прошарку надбагатих олігархів та більшості громадян, в тому числі незахищених верств населення, які утримуються з бюджетних джерел.

3. Зростаюча недовіра громадян до інституцій влади, яка провокує їх бажання до відсторонення від держави, в тому числі за рахунок отримання тіньових доходів.

4. Стимулювання владою знищення держави шляхом її відмови від виконання соціальних зобов'язань.

5. Відмова держави від макроекономічного регулювання і заміна його адміністративними важелями, що веде у безвихідь.

6. Ігнорування владою першочергових потреб більшості населення у продуктах харчування, непродовольчих товарах першої необхідності, у житлі.

7. Підміна шляхів вирішення проблем мультиплікаційного зростання економіки з одночасним вирішенням соціальних питань курсом, штучно спрямованим на "модернізацію загальнодержавної інфраструктури".

8. Перекладання зростаючих боргових зобов'язань держави на наступні покоління.

9. Постановка владою "альтернативи": фінансовий дефолт держави, емісія гривні і галопуюча інфляція, подальші зовнішні запозичення. Влада приховує, що будь-який вибір веде до перерозподілу загальнонародного багатства на користь вузького кола олігархів за рахунок зубожіння переважної більшості громадян.

Кожна з цих тенденцій здатна зруйнувати економіку і порушити стійкість соціальної сфери, а їх сумарна дія взагалі жахлива. Однак влада йде саме цим шляхом.

"Реформи": помилка чи обман

З самого початку влада не окреслила сутність "реформ", а лише позначила їх перелік, видаючи друге за перше. Так, наприклад, сутність змін в управлінні економікою та державою звелася до скорочення чисельності чиновників верхніх рівнів управління з обіцянками такого ж скорочення на інших рівнях.

Проте вибір схеми управління на принципах нібито єдності адміністративних та демократичних засад повертає країну в минуле, в часи реформ СРСР кінця 1980-х років, коли існували тенета протиріч адміністрування та демократичного вибору.

Між тим, принципи управління економікою на макроекономічному рівні, які б спонукали капітал перетікати у сфери найбільшого попиту населення в товарах і послугах, навіть не розглядалися.

При цьому "модернізація загальнодержавної інфраструктури" за рахунок держбюджету та зовнішніх запозичень, спрямована на залучення до неї підприємств, власниками яких є вищі керманичі України чи члени їх родин, стала визначальною.

За цією схемою перерозподілу фінансових ресурсів можновладці звільняються від необхідності отримувати для власних підприємств кредити, підміняючи подібні запозичення зовнішнім борговим та ціновим тягарем, який лягає на все населення.

Подібні перерозподіли мають місце навіть у судочинстві, що відповідає меті президента - отримання абсолютної влади в країні. Це є продовженням його одноосібного панування в економіці з формально підвладним парламенту урядом.

Найяскравішим прикладом всевладності президента, який підписав відповідні закони, є фактичне відсторонення Верховного суду та його голови від контролю над судами нижчих юрисдикцій шляхом штучного створення "галузевих" судів.

Спотворення загальноприйнятних міжнародних підходів до структури організації судочинства - це, безсумнівно, "заслуга" профільного парламентського комітету, який контролюється фракцією Партії регіонів.

Постає питання: це випадкові помилки чи свідомий обман суспільства? Відповідь зрозуміла для більшості населення, а з часом стане зрозумілою для всіх.

Влада провокує заворушення

На переконання президента, "скоро все заспокоїться", а суспільна думка щодо нищення держави з боку найвищої посадової особи країни розтане в позитивних результатах "реформ". Але більшість населення вважає, що йдеться про цвинтар.

Таку ж думку активно висловлюють малі та середні, а останнім часом - навіть деякі потужні підприємці, які не входять до кола найближчого оточення президента і не мають відношення до "модернізації загальнодержавної інфраструктури". Це вже якісно нове явище - спротив владі великого капіталу.

Слід зауважити, що такого президента Україна ще не мала. Були президент-ідеолог, президент-приватизатор, президент-мрійник. І ось вже протягом року в країні панує президент з сильно розвинутим хапальним інстинктом. Цю обставину не треба підтверджувати фактами, вони загальновідомі.

Тенденції розвитку економіки та соціальної сфери, започатковані президентом Віктором Януковичем, вже спровокували суспільну нестабільність. В її основі - і без того гострий дефіцит держбюджету, який недавно був одним з чинників кризи.

Її віддзеркаленням стали революції в країнах Африки, заворушення в державах Азії, південної Європи та страйків навіть у заможній Німеччині.

За розрахунками, Україна посідає 58 місце у світі за ймовірністю суспільної нестабільності. Однак українці мають досвід і беззбройної боротьби з владою, в тому числі перебуванням у тіньовій економіці та несплатою за комунальні послуги.

В результаті такої боротьби влада буде вимушена ще більше посилити економічний тиск на населення, що означатиме ще більше провокування заворушень.

Врешті-решт, ця нестабільність вибухне революційним підйомом з невизначеними наслідками для президента і його партійного оточення. Доказом цього є нинішня втрата довіри до глави держави з боку половини його електорату.

Найбільш сумним у цьому процесі буде те, що в своєму економічному розвитку Україна буде відкинута на роки назад. Будь-який корисливий авторитаризм, а іншого не буває має не тільки свій початок, але й свій кінець.