Недавній різкий сплеск цін на продовольство і зростаюча заклопотаність з приводу продовольчої безпеки викликали занепокоєння у всьому світі. Можливість опинитися не в змозі поставити їжу на стіл переповнює батьків похмурими передчуттями.

І, оскільки найбідніші у світі люди витрачають більшу частку своїх доходів на продукти харчування, вони страждають найбільше, збільшуючи ризик того, що роки прогресу щодо скорочення бідності можуть бути повернені назад.

Здавалося б незмінні фактори, які породжують рекордні підвищення цін на продукти харчування - перехід на дієти з більш високим вмістом білка в багатьох країнах, зростання чисельності населення, більш широке використання біопалива і зміна клімату дозволяють припустити, що підвищення цін на продукти вже стало постійним явищем.

За відсутності рішення, яке могло б послабити зростаючий тиск на постачальників, випадки голоду і недоїдання будуть зростати.

Очевидно, що в середньостроковій і довгостроковій перспективі інвестиції у виробництво продуктів харчування повинні бути збільшені.

Але є політичний рецепт, який доступний для сьогоднішніх лідерів і який міг би допомогти усунути перешкоди на шляху пропозиції: більше торгівлі. Ця пропозиція може деяких спантеличити, але логіка проста і незаперечна.

За допомогою торгівлі пропозиція пристосовується до попиту. Це дозволяє продуктам харчування переїжджати із земель надлишку в землі нестачі.

Це дозволяє країнам, які можуть ефективно виробляти продукти харчування, відправляти їх тим, хто стикається з обмеженнями ресурсів, що перешкоджають виробництву продуктів харчування.

Наприклад, доступ до міжнародних постачальників продовольства дозволив Саудівській Аравії відмовитися від своєї 30-річної програми субсидій для внутрішнього виробництва пшениці.

Враховуючи фінансовий тягар програми, і, що більш важливо, вартість мізерних водних ресурсів, Саудівська Аравія вирішила повністю припинити субсидії до 2016 року.

Коли принципи міжнародної торгівлі, яка лежить в основі таких рішень, не спрацьовують, на ринку в результаті відбуваються заворушення.

З цієї причини Індонезія, один з найбільших в світі виробників рису і кукурудзи, нещодавно прийняла рішення про зниження торгових бар'єрів для імпорту сільськогосподарської продукції.

Сьогодні торгівля сільськогосподарською продукцією набагато більш спотворюється, ніж торгівля іншими товарами.

Спотворюють торгівлю субсидії, високі імпортні тарифи. А експортні обмеження ускладнюють і здорожують доставку продуктів харчування на ринок - і, відповідно, на сімейний стіл.

Обмеження на експорт, наприклад, грають безпосередню роль у загостренні продовольчої кризи. Більше того, деякі аналітики вважають, що такі обмеження є основною причиною зростання цін на продовольство у 2008 році.

За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, вони стали найважливішою причиною стрімкого зростання цін на рис у 2008 році, коли міжнародна торгівля цією культурою скоротилася приблизно на 7%, до 2 мільйонів тонн, від рівня 2007 року.

Крім того, зростання цін у 2010-2011 роках на зернові культури тісно пов'язаний з обмеженням експорту, введеного в Росії та Україні після того, як ці країни постраждали від сильної засухи.

Більшість людей з подивом дізналися, наскільки насправді дрібні міжнародні ринки зерна. Тільки 7% світового виробництва рису продається на міжнародних ринках, у той час як експортується лише 18% пшениці та 13% кукурудзи.

Додаткові обмеження на торгівлю є серйозною загрозою для країн, які повністю залежать від імпорту продовольства. Там уряди побоюються, що такі заходи можуть призвести до голоду.

Ті, хто нав'язують ці обмеження, керуються загальною логікою: вони не хочуть, щоб їх населення голодувало. Таким чином, питання полягає в наступному: яка альтернативна політика може дозволити їм досягти цієї мети?

Відповідь на це питання полягає у більш глобальному виробництві продуктів харчування, більш масштабних і сильних мережах соціального захисту, більшою продовольчою допомогою і, можливо, великих запасах продовольства.

Завершення Дохійського раунду глобальних торгових переговорів могло б стати частиною середньострокових і довгострокових заходів проти криз цін на продукти харчування, знищивши багато обмежень і спотворень, які спорудили перешкоди для попиту.

Угода в Досі могла б значно понизити субсидії багатих країн, які завели у глухий кут виробничі потужності в країнах, що розвиваються і підштовхнули виробників країн, що розвиваються повністю піти з ринків деяких товарів. Найгірший вид субсидій - експортні субсидії - були б усунені.

Угода в Досі також могла б знизити тарифи, хоча і з деякою "гнучкістю", тим самим розширюючи доступ споживачів до продуктів харчування. В цілому, більше продуктів харчування буде проводитися там, де це можна зробити найбільш ефективно, тим самим створюючи більш справедливе, врівноважене міжнародне ігрове поле.

Простіше кажучи: коли справа доходить до вирішення проблем продовольчої безпеки, торгівля є частиною рішення, а не частиною проблеми.

Авторсье право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова