Сьогодні витрачається багато енергії і приділяється багато уваги інституціоналізації механізму врегулювання кризових ситуацій для зони євро.

Це хороша і важлива мета. Але набагато більш серйозна проблема полягає в необхідності запобігання кризам.

На передріздвяному саміті ЄС європейські голови держав та урядів погодилися замінити заснований в Люксембурзі Європейський фонд фінансової стабільності - EFSF, який був зібраний практично за один день у травні 2010 року, новим, постійним європейським механізмом стабільності у 2013 році.

Це рішення і швидкість, з якою воно було досягнуто, відображає розуміння того, що інституційні рамки зони євро будуть неповними. До тих пір, поки не з'являться чіткі правила управління фінансовими кризами.

Однак, у той час, як стало ясно, що у зони євро буде тверда карантинна варта на випадок, якщо вона знову постраждає від фінансової інфекції, вакцина для профілактики була б набагато ефективнішою. На жаль, подібним розробкам на політичній арені приділяється замало уваги.

Відправною точкою повинні стати слабкі сторони правил і норм зони євро. Відмінною особливістю валютного союзу є відсутність спільної держави, незважаючи на єдину валюту.

Архітекторам євро було добре відомо, що підтримка державами-учасниками здорових державних фінансів було життєво важливою умовою стабільності нової валюти.

Компроміс був знайдений з прийняттям Пакту про стабільність та економічне зростання (ПСР), який слідував маастрихтським критеріям, що прагнули давати кількісну оцінку фінансової стійкості суверенних держав, фактично не впливаючи на їх бюджетну і податкову політику.

Сьогодні ми знаємо, що це був поганий компроміс. У ньому не вистачало політичної волі, щоб дати чіткі зобов'язання орієнтування на стабільність бюджетної політики, про що свідчить послаблення ПСР за ініціативою Німеччини і Франції у 2005 році.

З того часу окремі члени єврозони стали нехтувати навіть необхідною дисципліною. Насправді з часу введення євро було скоєно близько ста порушень порогу дефіциту ПСР (3% від ВВП) і всі залишилися безкарними.

Враховуючи ці неодноразові порушення вимог щодо дефіциту ПСР, разом з аналогічним відсутністю прихильності до лімітів заборгованості відповідно до пакту (60% від ВВП), навряд чи варто дивуватися, що покарання деяким державам прийшло від ринків.

Боргова криза в зоні євро підкреслила небажання або нездатність політиків підтримувати фіскальну політику відповідно до вимог стабільності.

Замість цього, як довгострокові цілі, так і стійкі державні фінанси були принесені в жертву короткостроковим обіцянкам на виборах.

Це передбачає необхідність відділення управління національним боргом в зоні євро від короткострокового виборчого тиску. Потрібен більш сильний акцент на автоматичних санкціях за фінансове марнотратство і надмірні борги, ніж міститься в нинішній пропозиції Комісії ЄС по проведенню реформ.

Звичайно, добре боротися з небажаним економічним розвитком на ранньому етапі, як це обіцяє план Комісії, однак час для дій не настає, коли з'являються фінансові деформації.

Таким спотворенням, як правило, передує накопичення макроекономічних дисбалансів. Якийсь час бум чи перегрів ринків нерухомості, а також процвітаючий, але занадто великий банківський сектор можуть замаскувати поступову втрату конкурентоспроможності і ризики фінансової стійкості, як це відбулося в зоні євро.

Тільки коли було вже надто пізно, здавалося б тверді національні бюджети потрапили під істотний тиск.

Ефективна профілактика повинна починатися, коли виникають небажані економічні тенденції.

Незалежний експертний орган, який публічно міг би закликати держави-члени коригувати свій макроекономічний курс на основі об'єктивних і зрозумілих показників, таких як витрати на робочу силу в розрахунку на одиницю продукції - міг би бути дуже корисним.

Звичайно, політичному класу Європи не подобаються подібні пропозиції, оскільки вони тягнуть за собою певну відмову від національного суверенітету. Зрештою, державні фінанси є однією з основних компетенцій політики.

Однак не компенсує подібну втрату велика солідарність у випадку кризи? Варто відзначити, що захисники суверенітету ніколи не скаржилися, коли євро приніс в їх країни низький рівень інфляції і процентні ставки від самих стабільних валют-попередників євро, в обмін на передачу своєї кредитно-грошової політики в компетенцію Європейського центрального банку.

Стабільна валюта і здорові державні фінанси є двома сторонами однієї медалі це просто, як воно є.

Досвід останніх років дає нам можливість розширити інститути ЄС таким чином, який помітно знижує ймовірність нової кризи. Це означає покращення правил і норм, які будуть приділяти більше уваги запобіганню криз, а не управління кризами.

Ті, хто не хочуть платити ціну передачі національного суверенітету, мовчазно визнають, що поява нової кризи є лише питанням часу. Коли це станеться, добре оснащена карантинна варта буде слабкою втіхою.

Copyright: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович