Скорочується частка працездатного населення країни. У 1991 році в Україні налічувалося 13,1 мільйонів пенсіонерів, у 2010 - вже 13,7 мільйонів. При цьому загальна кількість населення знизилася з 52 до 46 мільйонів.

В Україні розвиваються демографічні тенденції, плоди яких ми будемо пожинати вже в недалекому майбутньому.

Як казали давні люди, того, хто не замислюється про далекі труднощі, неодмінно чекають близькі неприємності.

А замислитися є про що: демографічні прогнози невтішні - наша країна стрімко втрачає населення. При чому, мова йде про працездатну, його найактивнішу частини. І якщо не вжити заходів, то вже сьогодні нас чекає серйозна демографічна криза.

Тільки заходи потрібні ефективні, а не як завжди, імітація реформ і економічні експерименти, тому що ціна неправильних кроків - занадто велика. Від правильності дій влади сьогодні безпосередньо залежить, чи буде кому працювати в нашій країні через 15-20 років.

Через 20 років нікому буде працювати?

Демографи б'ють на сполох. За їхніми підрахунками продовжує скорочуватися кількість українців. Так, у 2009 році народилося на 144 тисячі осіб менше, а померло на 77 тисяч більше, ніж у 1990 році.

Інша небезпечна тенденція - розпад інституту сім'ї. Двадцять років тому на тисячу чоловік реєструвалося 9,3 українських шлюбів, а сьогодні - лише 6,9 при тому ж самому показнику розлучень.

У 1990 році лише 11,2% жінок народжували дітей поза шлюбом, а 2009 року цей показник збільшився майже в два рази - до 21,2%.

Скорочується частка працездатного населення країни. У 1991 році в Україні налічувалося 13100 тисяч пенсіонерів, у 2010 - вже 13,7 мільйонів. При цьому загальна кількість населення знизилася з 52 до 46 мільйонів.

Українське суспільство старішає. Сьогодні українців у віці до 24 років налічується близько 13 мільйонів чоловік, а це всього лише 28% від загальної кількості.

Це ті люди, які через 20 років будуть становити основу працездатного населення країни. Але частина з них не доживе до того часу, інша частина виїде з країни, хтось стане непрацездатним. Тобто, частка молоді знизиться ще більше.

Через 20 років ми можемо опинитися в ситуації, коли Україна матиме потребу в додатковій робочій силі, щоб хоч якось "витягнути" економіку.

Ми вже сьогодні потребуємо висококваліфікованої сили у всіх сферах діяльності, а через 20 років у нас не буде достатньої кількості активних, професійних людей, щоб забезпечити функціонування економіки.

Це головний ризик і головний виклик, який Україна повинна враховувати вже сьогодні.

Підвищення пенсійного віку - не вихід

Не треба себе заспокоювати і думати, що пенсійна реформа, яку збирається проводити уряд, вирішить всі проблеми - це не так.

У 2050 році за нинішньої демографічної тенденції кількість пенсіонерів все одно перевищить число платників податків, а далі буде колапс. Це означає, що пенсійна реформа повинна використовувати значно ширший інструментарій, ніж банальне підвищення пенсійного віку.

Пенсійна реформа, яка зводиться до підвищення пенсійного віку, не підходить для України з кількох причин.

По-перше, в Україні відсутня потужна система малого і мікробізнесу, що дозволяє забезпечувати життєво необхідні потреби і в літньому віці. Для побудови такої системи необхідно як мінімум 5 років програм розвитку підприємництва.

По-друге, Україна не в змозі забезпечувати настільки ж великі пенсійні відрахування, як, наприклад, в Європі. Щоб цього досягти, нашій країні необхідні високі показники зростання економіки, що в нинішньому посткризовому світі неможливо.

По-третє, країни Європи мають можливість залучати кваліфіковану робочу силу з країн, що розвиваються, компенсуючи старіння титульного населення.

Рівень життя в Україні не дозволяє розраховувати на залучення кваліфікованих кадрів, тому до нас хлинуть в основному чорноробочі, які не змінять ситуацію на краще, а лише підвищать соціальні ризики в країні.

Тому, невирішення проблем пенсійного забезпечення в Україні паралельно з одночасним погіршенням умов економічної діяльності та бізнес клімату в країні призведе до збільшення навантаження на бюджет, а також погіршення рівня життя.

Повернути довіру людей

Є три варіанти вирішення демографічної проблеми в Україні.

Перший варіант - відкрити кордони для іноземців. Такий приклад існує в світі: дешева, але некваліфікована робоча сила з країн Азії, Африки і Південної Америки імпортується Францією, Німеччиною, Росією, Голландією, США. Саме так ці країни борються з демографічною кризою.

Але практика показує, що такий шлях не може бути панацеєю і тягне за собою міжетнічні конфлікти, зростання злочинності та соціальну напругу.

Тому залучення робочої сили з-за кордону і рішення таким чином застарілих демографічних болячок - не наш метод. Краще уникнути додаткових цивілізаційних конфліктів.

Другий варіант полягає в модернізації виробництва і максимальної заміни людей машинами та електронікою. Будемо відверті - у нас немає ресурсів для форсованої реалізації такого сценарію. Звичайно, інноваційну модель впроваджувати необхідно, але паралельно треба шукати й інший вихід.

Ще є третій варіант - зміна демографічної ситуації за допомогою стимулювання народжуваності. І цей варіант найбільш підходить для України.

Але одним лише підвищенням виплат на народження дитини тут не допоможеш, бо цим не усунеш причину скорочення народжуваності. Люди не хочуть мати дітей, тому що втратили віру в економічну стабільність!

За даними соцдосліджень, проведених наприкінці минулого року, майже половина українців не впевнена у своєму працевлаштуванні у 2011 році.

При цьому показово, що для більшості українців на перший план виходять питання не самореалізації, а вирішення питань матеріальної стабільності, а просто кажучи - виживання.

Тому в першу чергу зусилля держави треба спрямувати на створення і розширення прошарку середнього класу - «оазису» стабільності в суспільстві.

Саме стабільний "середній клас" задасть необхідної динаміки відтворенню трудових ресурсів майбутнього. Саме середній клас дасть життя, виховання, європейську освіту і нові цінності новому поколінню українців, які стануть рушійною силою економіки майбутнього.

Необдумані економічні експерименти є провокацією бідності. Українська економічна і фінансова політика повинні мати прогнозовані наслідки і викликати довіру економічно активних людей, а не призводити до відтоку капіталу і міграції людей з України. Українці мають повірити в завтрашній день.

А цього не буде, якщо вони не будуть довіряти державі, не будуть вірити в її здатність забезпечити економічну стабільність. Це - безумовний пріоритет, тому що недовіра до держави - страшніша за будь-які кризи.