Підводних рифів пенсійної реформи надто багато, щоб розглядати їх разом. Тому зупинимось на одному: збережені пенсійних коштів. Саме це вщент зруйнує всю пенсійну реформу, якщо вона буде прийнята.

Пенсійна реформа передбачає три рівні пенсійного забезпечення.

Перший - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Другий - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Воно має розпочатися з року, у якому буде забезпечено бездефіцитність Пенсійного фонду, для осіб, яким на дату запровадження системи виповнилося на більше 35 років.

При цьому розмір відрахувань із зарплати працівника через ПФ до недержавного пенсійного фонду повинен за шість років зрости з 2% до 7% з його правом обирати собі будь-який недержавний пенсійний фонд.

Третій - добровільне пенсійне страхування громадян у недержавних пенсійних фондах, яке діє і зараз.

Поки що не будемо торкатися першого рівня. Це окрема велика тема. Розглянемо третій рівень страхування. Наразі він охоплює 0,4% майбутніх пенсіонерів. Саме цей показник демонструє довіру населення до недержавних пенсійних фондів.

Мовою статистики цей показник означає, що він знаходиться на нижній межі зони похибки і свідчить про вкрай негативне ставлення населення до цих інститутів.

Люди добре пам'ятають фінансові трасти 1990 років, з яких вкладники вийшли без своїх грошей, а їх засновники стали доларовими мільйонерами.

Нині, прикриваючись другим рівнем пенсійного забезпечення, влада намагається силоміць перерахувати у недержавні пенсійні фонди через державний ПФ 7% зарплати платників пенсійних внесків за допомогою закону.

Участь у цьому шахрайстві державного Пенсійного фонду повинна створити враження, нібито держава контролює діяльність недержавних пенсійних фондів. Насправді ж влада намагається повторити досвід трастів.

Перерахування 370 мільйонів гривень державних коштів на користь приватних підприємств пана Клюєва та одного із синів президента України - це лише репетиція ще більш значної афери - "пенсійного реформування".

В Україні не можна довіряти владі - ні старій, ні нинішній. Вони рвуться нагору лише для того, щоб красти і звинувачувати у крадіжках своїх попередників.

Розглянемо і прагматичні аргументи. Недержавним пенсійним фондам буде надано право займатися інвестиційною діяльністю для запобігання знецінення грошей в результаті інфляції.

Зиск інвестиційних проектів повинен перевищувати рівень інфляції та надавати можливість недержавним пенсійним фондам заробляти гроші на утримання персоналу та власний розвиток.

Припустимо, що такий фонд заробив 50% на вкладений капітал, а інфляція становила 10%. При податку на прибуток 20% весь чистий прибуток недержавного фонду становитиме 40% на вкладений капітал.

На поповнення суми знецінених пенсійних внесків піде 10% прибутку, а різниця у 30% - в кишеню власників фонду. Отже, фонд буде звичайним приватним підприємством, яке, як і банки, заробляє гроші за рахунок чужих коштів.

Це майже той самий лохотрон, який раніше називався трастом, а нині - недержавним пенсійним фондом. У тому, що акціонери фонду привласнять собі левову частку прибутку, сумніву немає.

Таким чином, добровільне розміщення власних коштів у будь-якому комерційному підприємстві на розсуд їх власників пропонується замінити загальнообов'язковим.

Якщо пенсійний кодекс буде розглядатися без спротиву населення, то доведеться згадувати Тараса Шевченка: "Самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть".

Однак нинішні можновладці не читали Шевченка. Вони вчилися мовою "радянської спільноти", яку нинішні провладні манкурти на кшталт табачників та чечетових пхають усюди, де можна і не можна.

На щастя, громадяни України підсвідомо здогадуються про наміри влади, тому не розраховують на так звану пенсійну реформу: працюють в тіні, мільярдами скуповують валюту, антикваріат і будь-які інші коштовності "на чорний день".

Запаси валюти і золота, якими володіють українці, багатократно перевищують золотовалютні резерви НБУ. Люди самі можуть кредитувати державу, без МВФ, але з ними треба розмовляти, а не дурити їх кодексами.

Уряд намагається втримувати інфляцію у межах 10%. У такому разі навіщо вкладати 7% зарплати в сумнівні недержавні пенсійні фонди, якщо можна самому накопичити гроші і купити банківське золото?

За останнє десятиріччя золото подорожчало приблизно утричі. Щорічний доларовий зиск становив 10% річних - без держави, фондів та чиновників, які не мали до цього відношення і не могли красти.

Особисто зацікавлені у пенсійній реформі, у тому числі власники страхових компаній, стверджують, що системи недержавного пенсійного страхування існують у розвинених країнах. Це така правда, яка насправді є брехнею.

По-перше, ще до початку кризи більшість недержавних фондів не змогли виконати свої зобов'язання перед пенсіонерами, в тому числі в частині індексування коштів, пов'язаного з інфляцією. А в період кризи ці гроші знецінилися ще більше.

По-друге, у розвинених країнах інфляція до кризи була 1-2%, під час кризи - 4%, а не 17%, як в Україні. Ця різниця пов'язана із стійкістю економік розвинених країн.

По-третє, у розвинених країнах за крадіжку лампочки чиновника звільняють з роботи, тоді як українські можновладці крадуть мільярдами.

По-четверте, при нинішній владі бездефіцитність Пенсійного фонду буде досягнута тоді, коли рак свисне або при суттєвому зменшенні розміру пенсій.

Відтак, пенсійна реформа у нинішньому вигляді - це блеф. Починати треба не з цього, а з припинення грабування країни нинішніми можновладцями.