Після фінансової кризи 1997-1998 років керівники основних азійських країн з ринковою економікою - Південної Кореї, Таїланду, Малайзії і навіть Індонезії - дали обітницю ніколи не піддаватися приниженню з боку міжнародних ринків капіталу. Вони об'єдналися для подолання структурних труднощів, які зруйнували їх системи.

Багато європейських країн з економікою, що розвивається, зіткнулося з аналогічним "передсмертним" станом під час недавньої глобальної кризи. Завдяки міжнародному і національному втручанню їх банківські системи були врятовані від банкрутства.

У той же час, багато хто з них зіткнувся із значним спадом виробництва і стрімко зростаючим безробіттям. На жаль, у них не було такого жорсткого рішення з подолання уразливості, як у їхніх азійських партнерів.

Після азійської кризи економіки країн регіону піддалися інтенсивному внутрішньому і зовнішньому дослідженням. Стало зрозуміло, що вони стали більш вразливими через втрату конкурентоспроможності, слабке управління і відсутність прозорості.

Серед виявлених недоліків було також виділено погано регламентований банківський сектор, не надто вільні ринкові структури, слабку конкуренцію, обмеження у торгівлі. Не всі азійські країни пройшли однаковий шлях. Деякі можливості для проведення реформ вони втратили, однак, разом з тим, отримали і чималий досвід.

Країни з ринковою економікою в Латинській Америці після руйнівної кризи аналогічним чином змінили економічну політику. Вони направили свої зусилля на зміцнення грошово-кредитної структури для скорочення доларизації, створили місцеві ринки капіталу, лібералізували їх і поліпшили управління.

Ці заходи допомогли зменшити вплив глобальної фінансової кризи.

Європейські країни з ринковою економікою повинні пройти через аналогічну процедуру самодіагностики. Те, що їм вдалося витримати найбільш негативні сценарії розвитку подій, мабуть, ще більш ускладнює початок такого процесу.

Регіону необхідно знайти власний шлях для повернення не тільки до швидкого економічного відновлення, але й до більш безпечного і сталого зростання.

За десять передкризових років європейським країнам, що розвиваються, вдалося досягти видатних успіхів. Темпи економічного зростання у багатьох з них вищі, ніж в інших країнах з перехідною економікою і Китаї. Їх успіхи також були вражаючими з точки зору експорту, а за деякими аспектами вони навіть випереджали Китай.

Проте ще до кризи було зрозуміло, що європейські країни з ринковою економкою втрачають ефективність. Витрати на робочу силу росли швидше, ніж у конкурентів. Так, у Латвії вони збільшувалися удесятеро швидше, ніж у США у 2001-2008 роках.

Відтак їх потенційний прибуток від поліпшених торгових угод був втрачений після приєднання до ЄС. Можна припустити, що у майбутньому основні ринки експорту регіону у покращеній Європі не будуть рости так швидко, як це було раніше.

Крім того, регіон інтенсивно покладався на резерви в іноземній валюті для підтримки економічного розвитку, що привело багато країн до значного довгострокового дефіциту рахунків поточних операцій. Значна його частина фінансувалася за рахунок припливу капіталу, який не створює заборгованості, - прямих іноземних інвестицій.

Одночасно росли зовнішні запозичення, особливо з боку приватного сектора економіки. Іноземне фінансування підтримувало зростання кредитів в іноземній валюті навіть для позичальників, які не одержують доходів в іноземній валюті.

У результаті, з ризиком зміни обмінного курсу зіткнулися ті, хто найменше міг йому дати раду, - громадяни. І банкам довелося "приборкувати" фінансові ризики.

Напередодні кризи зарплати зростали швидше, ніж продуктивність, конкурентоспроможність також постраждала. Головним двигуном економічного зростання став попит на внутрішньому ринку.

Легкий доступ до дешевого фінансування і високі ціни на споживчі товари пом'якшили необхідність енергійного втілення в життя важких реформ інфраструктури, комунальних підприємств, освіти, охорони здоров'я.

Диверсифікація виробництва зайняла останнє місце у політичних рішеннях, тому що ціни на споживчі товари продовжували підтримувати стрімке економічне зростання.

Європейським країнам, що розвиваються, необхідні нові джерела конкурентоспроможності. У широкому бізнес-оточенні залишається можливість отримання значного прибутку від подальшого вдосконалення.

Європейський банк реконструкції і розвитку у щорічному звіті щодо країн з перехідною економікою повідомив, що широкомасштабне опитування керівників підприємств виявило серйозну заклопотаність щодо наявності кваліфікованої робочої сили, корупції, передбачуваності і прозорості оподаткування.

Обмежень для вирішення цих проблем немає. У той же час уроки, отримані регіоном, повинні сприяти суперництву. Деякі країни, наприклад, Угорщина, змогли зберегти якість освіти, що дуже важливо для довгострокової конкуренції.

Естонія спростила оподаткування за скандинавською моделлю. Грузія радикально зменшила корупцію серед чиновників завдяки значному скороченню персоналу, підвищенню компенсації службовців і жорстким штрафним санкціям за хабарі.

Модель фундаментального зростання європейських країн з ринковою економікою економічно обґрунтована. Для цього потрібно лише провести необхідні реформи.

Не менш важливо, щоб ці держави створили резерви для погашення зовнішнього шоку. Так само, як це зробили країни з ринковою економікою в Азії та Латинській Америці для застосування антициклічної політики, яка буде стримувати інтенсивність майбутніх системних криз і витрати на усунення їх наслідків.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович