Випробування кризою

Епізоди, подібні до поточної фінансової кризи, серйозно гальмують економічне зростання. Нам слід поставити питання про вплив таких епізодів на тривалий розвиток. Однак ця проблема викликає на диво мало інтересу.

Традиційні теорії економічного зростання зосереджені на систематичних силах - накопиченні капіталу, зайнятості, зміні технологій, які за визначенням діють постійно, хоча і з різним ступенем інтенсивності.

Деякі теорії розглядають інституціональні фактори - права на власність, ринкову конкуренцію, податкове і регулятивне навантаження, ступінь дієвості законів.

Інша область досліджень зайнята управлінням кризами, не вивчаючи їхнього впливу на довгострокове економічне зростання. Вплив фінансової кризи зазвичай виражається у податково-бюджетному і кредитно-грошовому послабленні, а також у діях з порятунку великих фінансових установ.

Переважаючим підходом в управлінні кризою є короткочасність. Як було продемонстровано під час останньої кризи, даний підхід заснований на "самовиправданій" доктрині втручання.

Ця теорія припускає: наскільки не можна хвилюватися про надто велику кількість води для гасіння пожежі, настільки ж виправданими є найширші заходи з управління кризою. В іншому випадку, ситуація була б гіршою і могла б цілком спровокувати катастрофу та руйнування фінансових ринків.

Однак метафора з пожежею виключає деякі елементарні речі. Наприклад, як забезпечити те, щоб антикризові заходи не послабили сили ринкового відновлення, або як прорахувати довготривалі наслідки подібних заходів.

Остання проблема почала спливати лише недавно при обговореннях стратегій "боротьби" з різким зростанням рівня державного боргу і грошової маси.

Інтегрування різних шляхів аналізу у єдиний узгоджений підхід до питання економічного зростання є серйозним завданням як для політиків, так і для науковців. Але у сьогоднішній ситуації кілька речей є особливо важливими.

У першу чергу, оскільки такі глибокі фінансові кризи, як остання, настільки соціально дорогі, природним є прагнення запобігти їх. Однак для цього потрібен точний діагноз причин проблеми.

Безпосередньою причиною усіх фінансових криз є надмірне зростання позик - бум кредитування, що закінчується крахом. Але причини, що лежать в основі буму, відрізняються при різних кризах.

Цього разу, як підкреслюється у звіті, складеному 2009 року групою фахівців на чолі з Жаком де Ларозьєром, колишнім керуючим директором МВФ, головним сприятливим чинником стали серйозні прорахунки державної політики.

Так, багато центральних банків почали наслідувати безвідповідальну кредитно-грошову політику Федеральної резервної системи. Серед інших факторів - невміле фінансове регулювання, політика збільшення грошової маси у США, Великобританії та Ірландії, брак макроекономічних нормативів.

Отже, превентивні заходи повинні приділяти основну увагу недолікам державної політики, а не перетворюватися у ворожість щодо фондів хеджування та інших засобів захисту приватного акціонерного капіталу.

Інша думка полягає у тому, що існує кілька очевидних економічних каналів, за допомогою яких бум, який призводить до краху, впливає на економічне зростання.

До таких каналів належать зростання безробіття, скорочення надмірного боргового тягаря і, отже, витрат за рахунок кредитів, реструктуризація секторів економіки, які розширилися внаслідок надмірних витрат, а також згортання кредитування фінансовими установами, що надмірно розрослися.

Політичних стратегій, які могли б скасувати дію усіх цих взаємозалежних факторів, не завдавши шкоди довготривалому економічному зростанню, не існує. Продовження податково-бюджетного розширення не є виходом, оскільки воно, врешті-решт, шкодить як приватним витратам, так і діловим інвестиціям.

Однак існують реформи, які можуть сприяти економічному пристосуванню і, отже, здатні полегшити соціальні проблеми за допомогою протистояння довготривалому зростанню безробіття. Складовою цих перетворень є заходи з усунення жорсткості ринку праці з одночасним прискоренням виправлення банківських балансів.

Темпи економічного відновлення значною мірою залежатимуть від того, наскільки масштабно були реалізовані подібні заходи.

Наступна думка стосується не лише тих, хто й досі вірить у безкоштовний сир. Необхідно ретельно аналізувати наслідки зобов'язань тієї чи іншої країни у галузі боротьби із зміною клімату для рівня безробіття та економічного зростання. Збільшення числа обмежень для економіки - не найкраща антикризова стратегія.

Після кризи складно переоцінити важливість податково-бюджетної дисципліни для довготривалого економічного зростання. Навести приклади країн, які сильно постраждали від постійного податково-бюджетного розширення, неважко.

І навпаки - немає жодної країни, довготривале економічне зростання якої постраждало внаслідок надмірної податково-бюджетної скнарості.

З огляду на спадщину кризи, слід докласти усіх зусиль для зміцнення податково-бюджетної дисципліни у країнах ЄС. Допоможуть у цьому такі інституційні заходи, як податково-бюджетні моделі та обмеження державного боргу.

Однак, у кінцевому підсумку, політика урядів визначатиметься суспільною думкою, тому консервативна у податково-бюджетній частині громадськість є сильним економічним активом, оскільки стримує марнотратство політиків.

І остання теза. Існує думка, що, хоча кризи і неприємні, вони полегшують проведення реформ для прискорення економічного зростання. Однак так буває не завжди. Політична стратегія, яка формується у результаті кризи, багато в чому залежить від того, що суспільство вважає причиною обвалу.

Якщо громадськість покладає провину на попередні реформи, політична стратегія може піти у хибному напрямку. Так було у Росії 1998 року і в Аргентині 2000 року.

В обох випадках громадськість вважала реформи основною причиною кризи, хоча обидві кризи були викликані податково-бюджетною безвідповідальністю і недостатніми реформами.

Цього разу ключем до подолання важкої спадщини кризи також стане сприйняття її причин. Якщо громадськість пояснить кризу помилками політиків і недостатніми реформами, то є шанс, що будуть зроблені правильні політичні і економічні кроки, які приведуть до розробки розумних стратегій економічного зростання.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович