Два роки переговорів про зміну клімату завершилися фарсом у Копенгагені. Замість спроби розв'язання складних проблем президент Барак Обама заявив про перемогу туманним викладом принципів, узгоджених із жменькою інших країн.

Іншим країнам це піднесли як доконаний факт, з яким хтось погодився, а хтось засудив. Реакція всієї конференції звелася до того, що угода була лише "прийнята до відома".

Відповідальність за цю біду сягає далеко і широко.

Спочатку Джордж Буш, який ігнорував проблему зміни клімату протягом восьми років свого президентства, даремно витрачаючи дорогоцінний час всього світу.

Слідом йде Організація Об'єднаних Націй, яка так погано керувала процесом переговорів протягом двох років. Потім - Європейський Союз, який наполегливо просував одностороннє бачення глобальної системи торгівлі квотами на викиди, навіть коли було очевидно, що така система не підійде всьому іншому світу.

Винен Сенат Сполучених Штатів, який протягом 15 років ігнорував тему зміни клімату, починаючи з ратифікації Рамкової конвенції ООН. І, нарешті, Обама, який, по суті, відмовився від послідовного плану дій у рамках ООН, оскільки це не задовольняло американську владу і не відповідало вимогам внутрішньої політики.

Рішення Обами оголосити фальшиву перемогу про проведення переговорів є, до певної міри, декларацією того, що багаті країни будуть робити, що захочуть, і не прислухатимуться до менш значимих і бідніших країн.

Дехто побачить у цьому щось прагматичне, що відображає труднощі досягнення угоди між 192 державами-членами ООН.

Однак очевидним є більш неприємний факт: міжнародне право було замінене нещирим, непослідовним і непереконливим словом декількох держав, особливо, США, які ніколи не демонстрували особливого прагнення вирішити цю проблему.

З точки зору фактичного скорочення викидів парникових газів, за допомогою цієї угоди навряд чи вдасться досягти чого-небудь реального. Документ не є обов'язковим і, ймовірно, додасть сили противникам вирішення цієї проблеми.

Хто стане серйозно ставитися до збільшення вартості скорочення викидів парникових газів, якщо непереконливість обіцянок інших стане очевидною?

Дійсність полягає у тому, що світ тепер буде спостерігати, чи скоротять викиди США. Щодо цього є сумніви. Обама не має підтримки з боку Сенату. Президент також не висловив готовності витрачати політичний капітал на його переконання.

Ймовірно, Сенат навіть не буде проводити голосування з цієї проблеми у 2010 році, якщо Обама не чинитиме на нього набагато сильніший тиск, ніж зараз.

Копенгагенський самміт також зазнав невдачі у питанні надання фінансової допомоги бідним країнам з боку багатих держав. Було озвучено чимало цифр, проте більшість з них, як завжди, залишилися порожніми обіцянками.

Крім заяв про скромні витрати протягом наступних кількох років, які могли б - тільки могли б - скласти реальні кілька мільярдів доларів, великою подією стало зобов'язання до 2020 року виділяти країнам, що розвиваються, 100 мільярдів доларів щороку.

Тим не менше, заява про ці цифри не супроводжувалася жодними подробицями щодо того, як це буде досягнуто.

Наш досвід з виділення фінансової допомоги на розвиток вчить, що заяви про виділення грошей, зроблені десятиліття тому, були, головним чином, порожніми словами. Вони не накладають жодних зобов'язань на багаті країни і не підкріплені жодним політичним бажанням.

Справді, Обама ніколи не обговорював з американцями їх відповідальність за допомогу бідним країнам відповідно до Рамкової конвенції ООН. Як тільки держсекретар США Хілларі Клінтон згадала "мету", що дорівнює 100 мільярдам доларів, багато конгресменів і консервативна преса засудили це.

Однією з найбільш помітних особливостей підтриманого Штатами документа є те, що у ньому фактично не йдеться про продовження переговорів у 2010 році. Напевно, це було зроблено навмисно.

Обама вибив основу з-під Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, заявивши, що США зроблять, що зможуть, однак вони не збираються далі вплутуватися у неприємний кліматичний процес ООН у 2010 році.

Така позиція цілком може бути пов'язана з проміжними виборами до Конгресу США, які відбудуться у 2010 році. Обама не хоче потрапити у пастку посеред непопулярних міжнародних переговорів у той момент, коли настане сезон виборів.

Він також цілком може передчувати, що такі переговори не будуть успішними. Правильна така точка зору чи ні, але намір, схоже, полягає у тому, щоб знищити переговори. Якщо це так, то Обама стане ще більшим руйнівником міжнародних правових норм з охорони навколишнього середовища, ніж Джордж Буш.

Для мене Копенгагенський самміт асоціюється з Обамою, який з'являється на прес-конференції для оголошення угоди, яку на той момент бачили лише п'ять країн, а потім поспішає до аеропорту, щоб повернутися у Вашингтон і перечекати бурю.

Обама взяв на себе серйозну відповідальність. Якщо його дії не будуть підкріплені справою, якщо добровільні зобов'язання США та інших країн виявляться недостатніми, то саме Обама стане тим, хто одноосібно використав міжнародне право заради реалізації політики великих держав у питанні зміни клімату.

Можливо, ООН згуртує свої сили заради реорганізації. Можливо, гамбіт Обами спрацює, американський Сенат прийме закон, а інші країни також зроблять свій внесок.

А можливо, ми стали свідками серйозного кроку до глобального краху через нашу відмову від співпраці у вирішенні заплутаної і складної проблеми, яка вимагає терпіння, компетентності, завзяття і поваги до міжнародного права, чого явно бракувало у Копенгагені.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік.

Переклад з англійської - Ірина Сащенкова