Економічне одужання, яке єврозона очікує у 2010 році, може принести з собою нові суперечності. Справді, у найгіршому випадку деякі країни можуть опинитися у ситуації, коли вони будуть розглядати питання, чи залишати їм взагалі єдину валюту.

Хоча євро спрощує торговельну діяльність, він створює значні проблеми для грошово-кредитної політики. Навіть перед тим, як він з'явився, деякі економісти, включаючи автора, гадали, чи буде бажана єдина валюта для такої різної групи країн.

Єдина валюта означає єдину кредитно-грошову політику і єдині відсоткові ставки, навіть якщо економічні умови - дуже циклічні умови - у країн-учасниць Європейського економічного і валютного союзу значно різняться.

Єдина валюта означає також єдиний обмінний курс щодо інших валют. У кожній країні єврозони це є перешкодою для природної відповідної реакції ринку на хронічний торговий дефіцит.

Якби країна мала власну валюту, обмінний курс знизився б, сприяючи експорту та перешкоджаючи імпорту. За відсутності власної валюти єдиний засіб проти хронічного торгового дефіциту - зниження зарплати або збільшення питомої продуктивності.

Європейський банк зараз провадить просту кредитно-грошову політику. Оскільки загальний стан економіки єврозони поліпшується, ЄЦБ почне зменшувати ліквідність і збільшувати короткострокові процентні ставки, що підійде для одних країн і не підійде для інших.

Ті країни, чия економіка залишається відносно слабкою, виступають проти більш жорсткої кредитно-грошової політики. Контраст між станом Німеччини та Іспанії наочно демонструє складність проблеми. Рівень безробіття у Німеччині зараз 8%, це більш ніж удвічі нижче рівня безробіття в Іспанії - 19%.

Німеччина зафіксувала активне торговельне сальдо в 175 мільярдів доларів за останні 12 місяців, тоді як Іспанія має зовнішньоторговельний дефіцит у 84 мільярди.

Якби в Іспанії та Німеччині були в обігу песети і німецька марка, розходження у торговому балансі привело б до зростання марки і падіння песети. Більш слабка песета стимулювала б попит на іспанський експорт і зменшувала б імпорт в Іспанію, що підтримало би внутрішній попит і знизило безробіття.

Оскільки процентна ставка, встановлена ЄЦБ, тепер менше 1%, то зараз немає істотної різниці між його кредитно-грошовою політикою і тим, що зробив би банк Іспанії, якби він встановлював свої ставки.

Коли ж в єврозоні почнеться підйом економіки, Європейський центробанк, можливо, почне збільшувати ставки ще до того, як вони будуть потрібні Іспанії. А це ускладнить ситуацію з безробіттям.

Іспанія та інші держави з високим безробіттям, можливо, будуть протистояти такій стратегії. Тим не менше, їм доведеться зіткнутися з жорсткістю кредитно-грошової політики, адже ЄЦБ вважає: загальний економічний стан єврозони виправдовує більш високі процентні ставки.

Іспанія - не єдина країна, яка має привід для того, щоб залишити Європейський і економічний союзи. Греція, Ірландія, Португалія і навіть Італія можуть отримати вигоду, якщо провадитимуть незалежну кредитно-грошову політику і дозволять курсам валют встановитися на більш конкурентноздатних рівнях.

Збільшення розриву між процентними ставками на німецькі євробонди і євробонди деяких інших країн свідчить, що ринок облігацій сприймає цей ризик серйозно.

Прибутковість десятирічних німецьких євробондів дорівнює 3,3%, грецьких - 4,7%, ірландських - 4,77%. Ця різниця показує, що ринок усвідомлює ризик невиконання зобов'язань або можливого знецінення, яке асоціюється з відмовою від євро.

Вихід з єврозони буде пов'язаний з технічними та політичними проблемами. Уряду, який захоче замінити євро на "новий франк", доведеться розвернути у зворотний бік процес, завдяки якому валюта цієї країни була замінена на євро. Але якщо уряд навчився робити це в одному напрямку, чи легше буде це робити в іншому?

Як встановити обмінний курс для нової валюти? Розумно було б почати з обміну одного "нового франка" на один євро, а потім залишити переоцінку нової валюти на розсуд світових валютних ринків.

Країна з великим початковим дефіцитом торгівельного балансу, імовірно, побачила б зниження курсу своєї валюти щодо євро, скажімо, 1,2 "нового франка" за євро, що зробило б її продукцію на 20% дешевшою від продукції інших європейських країн і призвело б до подорожчання імпорту.

Якщо у підсумку в країні, яка відмовиться від євро, зростуть ціни, то далі можна було б зменшити номінальний валютний курс, щоб досягти такого ж регулювання.

Оскільки населення і далі зберігало б євро, вихід держави з Європейського економічного і валютного союзу не знизив би рівень добробуту. Однак така країна була б змушена хвилюватися щодо більш значущих економічних наслідків.

Світові ринки капіталу усвідомили б, що країна з високим рівнем безробіття, можливо, сповідуватиме інфляційну стратегію або стратегію зниження валютного курсу. Це могло б призвести до того, що міжнародні інвестори почали б виводити фонди з цієї країни і значно підвищувати процентні ставки за її національним боргом.

Можливі також політичні проблеми. Чи дозволять країні, яка залишає Європейський економічний і валютний союз, відігравати хоч незначну роль у раді міністрів фінансів країн Європейського економічного співтовариства, у Європейській раді з економічних та фінансових питань?

Чи знизиться вага голосу такої держави в європейських дискусіях з приводу зовнішньої і оборонної політики? І взагалі - чи змусять її зовсім вийти з ЄС і втратити у цьому випадку всі торгівельні переваги?

Економічних і політичних ризиків може бути достатньо, щоб утримати нинішніх членів Європейського економічного і валютного союзу від рішення відмовитися від євро. Однак якщо вони залишаться в єврозоні, їх витрати можуть зрости.

У якийсь момент нездатність впоратися з внутрішніми економічними проблемами у рамках структури Європейського економічного і валютного союзу може призвести до того, що декілька країн зроблять висновок: витрати занадто високі, щоб їх допускати.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік.

Переклад з англійської - Микола Жданович