Щодня електронною поштою отримую до десяти повідомлень з пропозицією "позбутися кредиту" - через фіктивне банкрутство або шляхом перерахунку кредиту в доларах за курсом НБУ на день його отримання.

З великою кількістю подібних повідомлень стикаюся в метро та на форумах. Чи нормально це, коли повсюдно рекламуються напівлегальні схеми? Хто виграє від їх реалізації, і чи можна в принципі "звільнитися" від позики?

З початку 2009 року в Україні активно рекламується процедура банкрутства фізичних осіб як спосіб позбавлення від кредитів. Юристи пропонують таку схему.

1. Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.

2. У ході його нетривалої господарської діяльності штучно створюється борг у потрібному розмірі - від 187,5 тисячі гривень.

3. Підприємець звертається до суду із заявою про визнання його банкрутом.

4. Господарський суд арештовує майно підприємця, визнає його банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, про що інформує кредиторів. У ході ліквідаційної процедури все майно банкрута продається. Борги, у тому числі перед банком, погашаються. Сума, що залишилася, визнається безнадійним боргом і списується.

5. Життя колишнього позичальника, починається "з чистого аркуша", а не до кінця задоволеним банкам залишається лише правильно відобразити заборгованість у бухгалтерському та податковому обліку і мінімізувати податки.

Ця схема подається як "панацея" від будь-якого кредиту. Автори переконують у тому, що банкрутство - нормальна практика в країнах Європи і США, вона вигідна не тільки позичальнику, але й самому банку.

Без тіні сумніву автори дають стовідсоткову гарантію позбавлення від позики. Останнє виглядає підозріло, враховуючи, що рішення про банкрутство повинне пройти як мінімум через три судові інстанції. На тлі відсутності прецедентів впевнено говорити про перемогу у всіх судах, напевно, може тільки Бог.

Проводити паралелі між ситуацією, що склалася з українськими позичальниками, і жителями країн Заходу, які не можуть виконувати зобов'язання за кредитами, некоректно. Перш за все - через різну культуру споживання.

Якщо на Заході претендентом на банкрутство є людина, яку спіткали фінансові труднощі у зв'язку з об'єктивними причинами, то в Україні ситуація протилежна.

Аналіз свідчить, що від кредиту як "баласту" хочуть позбутися насамперед спекулянти. Тобто ті, хто заробляв на купівлі-продажу житла на висхідній динаміці зростання вартості квадратного метра. Як тільки ринок обвалився, квартири та іпотечні позики стали для таких "підприємців" непосильним тягарем.

Другою категорією бажаючих позбутися кредиту є люди, які з самого початку легковажно підійшли до кредитування, не прорахували наперед можливість своєчасних виплат або свідомо не планували повертати позику.

Практика показує, що відповідальні позичальники, які свідомо купували довгоочікувані квартиру або авто і планували витрати, бояться втратити майно і завжди намагаються йти на компроміс.

Однак повернемося до практичного аспекту реалізації схеми. За рік, що минув з моменту старту "рекламної кампанії" щодо позбавлення від кредитів, автори схеми змогли похвалитися лише одним рішенням суду першої інстанції на користь позичальника, яке не набрало чинності і оскаржується в апеляційному суді.

У той же час, господарські суди масово відмовляють у порушенні провадження у справах, в рамках яких ініціюється процедура банкрутства фізичних осіб.

Фіналом історії з банкрутством фізичних осіб можна вважати постанову Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2009 року №01/1876.

Суд зазначив, що законодавець визначив сферу застосування закону про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, обмеживши її суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають заборгованість, отриману не внаслідок ведення підприємницької діяльності, не підпадають під сферу регулювання цього закону і не можуть бути суб'єктами банкрутства відповідно до його положень.

З таким твердженням погодився Верховний Суд України у постанові № 07/307 від 20 листопада 2007 року у справі № 6/33.

Таким чином, якщо фізична особа взяла кредит в банку для придбання житла або автомобіля, відзначаючи, що вона бере цю позику як громадянин України, то жодних правових підстав для порушення справи про банкрутство такої фізичної особи у зв'язку з неможливістю виконання своїх зобов'язань немає.

Однак, незважаючи на оприлюднення Вищим господарським судом та Верховним судом своєї позиції, що підтверджує неможливість позбавлення від кредиту шляхом банкрутства, деякі юристи і далі переконують у дієвості такої схеми.

Цікаво, чи багато знайдеться охочих віддати цим юристам до 6 тисяч доларів за їх послуги замість того, щоб використати ці гроші для погашення позики?

Другою схемою, що нібито дозволяє зменшити виплати, є конвертація кредиту, виданого у валюті, у гривню за курсом НБУ на момент його отримання.

Скористатися цією схемою багатьох позичальників спонукало рішення Господарського суду Донецької області на користь ТОВ "Готель "Централь" у суперечці з донецькою філією ВТБ Банку. Компанії вдалося оскаржити свій кредитний договір про надання їй банком 18,833 мільйона доларів.

У судовому рішенні говориться, що фінансова установа не мала права кредитувати підприємство в іноземній валюті, оскільки "єдиним законним засобом платежу на території України є гривня". Пізніше це рішення було підтверджене Апеляційним господарським судом Донецької області.

На щастя, свою позицію оперативно висловив Вищий господарський суд України (ВГСУ). Він скасував рішення Господарського суду Донецької області та Апеляційного господарського суду Донецької області.

Є відомості, що подібні рішення скасовуються навіть на рівні апеляції, не доходячи до рівня ВГСУ. Так, 26 березня 2009 року Дзержинський районний суд Харкова у справі №2-2834/09 прийняв рішення про перерахунок кредиту за курсом 5,05.

Однак Апеляційний суд Харківської області цю постанову скасував і відмовив у задоволенні позовних вимог позичальника - справа №22-ц-3124/09.

Очевидно, що визнання судами недійсними кредитних договорів у валюті викличе лавину позовів і неплатежів, під якою загине вся фінансова система. А це неминуче призведе до дефолту країни, адже 73% портфеля кредитування фізичних осіб складається саме з валюти.

Багато українців, які взяли споживчий кредит в іноземній валюті, після обвалу гривні виявилися в скрутному становищі: погашення позики обходиться значно дорожче, ніж очікувалося. Однак чи є це приводом для визнання таких угод недійсними? Вищі судові інстанції країни відповіли негативно.

Звісно, банки ніколи не погодяться з переведенням валютних кредитів у гривню. Установи залучали позикові кошти у валюті і віддавати їх мусять теж у валюті. Так, 5 мільярдів гривень, які українські банки видали у вигляді кредитів у 2008 році, майже на 100% складаються з отриманих за кордоном синдикованих позик.

Позичальники і юристи, звинувачуючи банки у валютних спекуляціях, забувають, що банки теж мають валютні зобов'язання. Зокрема - депозити вкладників у доларах та євро, які залучалися рік тому, коли гривня була набагато міцнішою.

Розмірковуючи про "несправедливий курс" і спекуляції банків з валютою, "потерпілі" позичальники забувають, що самі вибрали валютою кредиту долар або євро, тому що ставки за цими кредитами були нижчі, ніж за гривневими. Кожен позичальник укладав угоду і брав на себе валютні ризики.

Проведемо аналогію. Якщо хтось бере в борг тисячу барелів нафти, він згодом зобов'язаний віддати саме тисячу барелів нафти і плату за користування сировиною. Нафта може подорожчати або подешевшати, і це нікого не дивує.

Говорити про повернення боргу у національній грошовій одиниці за нафту за цінами на момент її отримання не стане ніхто. Чому ж тоді видається природним бажання конвертувати кредит у гривню за вигідним одній стороні курсом?

В Україні складна економічна ситуація. Це факт. Банкам важко віддавати депозити, позичальникам - повертати кредити. Можна скільки завгодно шпетити установи за їхні грабіжницькі процентні ставки та кабальні умови. Однак усі вкладники хочуть отримати свої гроші разом з відсотками після закінчення терміну депозиту. Якщо банк не віддає його - скаржаться в НБУ, судяться, і це їх право.

Чому ж позичальники, які добровільно уклали кредитну угоду, погодившись із запропонованою банком кредитною ставкою і надавши установі право її збільшувати, а також будучи обізнаними, що беруть кредит у валюті, а не в умовних одиницях з фіксованим курсом, нині шукають способи не віддавати борг?

Банки - це посередницькі організації. Їхня природа - взяти гроші в одного і віддати іншому. Неповернення 100 тисяч гривень кредиту за автомобіль означає виникнення проблем у кількох десятків вкладників. Саме через розрив ліквідності виникли проблеми у банках "Надра", "Київ", Укрпромбанку...

З листопада 2008 року по листопад 2009 року проблемна заборгованість за іпотечними позиками виросла майже вдесятеро. Це 300 тисяч неблагонадійних позичальників не повернули 7,2 мільярда гривень за іпотеку.

Загалом частка проблемних кредитів у сукупному обсязі позик, наданих українськими банками, у жовтні 2009 року зросла на 6,125 мільярда гривень і на 1 листопада 2009 року склала 60,882 мільярда гривень або 8,1%.

Майже 61 мільярд гривень проблемних кредитів - це реальні труднощі вкладників банків, які вже не можуть повертати депозити, і потенційні негаразди клієнтів інших установ. Більше того, це загроза економічній безпеці країни.

Не повертаючи борги, позичальники ставлять під загрозу повернення грошей позичальників. Грошей, які ті заробили, але можуть не зберегти через бажання неблагонадійних позичальників обдурити банки.

Упевнений: реклама послуг з банкрутства фізичних осіб і конвертації валютних кредитів у гривневі за курсом 5,05 повинна припинятися, а юристи, що надають такі послуги, - притягуватися до кримінальної відповідальності.

Мова йде саме про юристів, які сприяють обману банків і неповерненню коштів установам. У той же час, вважаю законною і необхідною діяльність "анти-колекторів" - юристів, які захищають права позичальника в рамках законодавства.

Упевнений: позичальники, що опинилися у скрутному фінансовому становищі, повинні докласти максимум зусиль для реструктуризації кредитів, а не шукати напівлегальні шляхи позбавлення від позик. Повністю ухилитися від судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом, як правило, дуже складно.

Банківські юристи та нотаріуси, які засвідчують договір застави та іпотеки, приділяють особливу увагу змісту угоди. Тож реальних підстав для визнання її недійсною або неукладеною зазвичай не існує.

Незважаючи на появу десятків компаній "з банкрутства" і сотень приватних юристів, досі немає жодного випадку визнання позичальника - фізичної особи банкрутом за рішенням апеляційного суду.

Звернення до таких юристів не вирішує проблеми позичальника: борг перед банком зберігається, пеня нараховується, але гроші, які можна було б спрямувати на погашення кредиту, вже витрачені на гонорар юристу і хабар судді.

Закінчується це вилученням застави та продажем її з торгів. Причому позичальник нерідко ще й залишається винним банку, тому що виручені гроші не можуть покрити залишок боргу.

У підсумку, після звернення до "фахівців з банкрутства" позичальник залишається без грошей, майна, із зіпсованою кредитною історією і головне - один на один із своїми позовами до банку. А ще - із жалем про те, що звернувся не до установи, з якою можна було б домовитися, а до недобросовісних юристів.

Пошук компромісу - це цивілізований шлях виходу з кризи. Напівлегальні схеми - це тупик.