Коли посміхається панда, весь світ аплодує. Принаймні, так здавалося після останньої промови китайського президента Ху Цзиньтао в ООН. Судячи з того, як більшість засобів масової інформації відреагували на його слова, здавалося, що Китай справді зробив важливу заяву з приводу зниження викидів парникових газів.

Втім, це не так. Президент лише сказав, що Китай зараз змушений спробувати утримати рівень викидів у відомих межах. Але що означають слова "спробувати" і "відомих"? Один наближений до китайської адміністрації товариш, коли я на нього натиснула, сказав мені: "Все, що було сказано, було досить безглуздо".

Справді, не було поставлено жодних специфічних цілей. "Озеленення" уряду - стара новина, про це знає кожен експерт. Офіційною політикою Китаю в останні роки було зробити зростання ВВП "зеленішим". Але не за рахунок зниження зростання - а Китай планує рости досить швидко.

Принаймні, панда посміхнулася. Бідний Барак Обама навіть не смів і таке запропонувати. Він не давав обіцянок скоротити викиди у Штатах. З огляду на те, що Обама зараз втрачає голоси у битвах за реформу охорони здоров'я, цікаво, як багато часу й енергії буде у нього на накази з охорони навколишнього середовища.

Якщо все, що світ отримав від зустрічі глав урядів на генеральній асамблеї ООН, було риторикою, то гіршою новиною є те, що він отримав те саме від зустрічі великої двадцятки у Піттсбурзі. Я запитала в одного з учасників, що було запропоновано з вирішення проблеми зміни клімату. "Слова, тільки слова", - відповів він.

Все це досить сумно, якщо враховувати, що залишилося два місяці до самміту щодо зміни клімату у Копенгагені. Передбачається, що там приймуть угоду, яка замінить Кіотський протокол. Можливо, смуток не охоплює лише учасників переговорів.

Розробники стратегії мають більше тисячі пунктів, які потрібно узгоджувати. З багатьма з цих людей я недавно спілкувалася. За їх словами, що не бачать, як може бути досягнута будь-яка значима угода до грудня.

Насправді, за лаштунками усі готуються до "Копенгагену-2". Якщо у грудні і зроблять яку-небудь спільну заяву, навряд чи вона міститиме важливу інформацію.

"Копенгаген-1" неодмінно провалиться, бо він повністю присвячений кліматичним змінам. Хоча скорочення викидів і угода щодо фінансування є головною метою, геополітична реальність полягає у тому, що кліматичні зміни не можна відокремити від торгівлі та дискусій про курси обміну валют, МВФ та реформи ООН.

Існує правило quid pro quo - послуга за послугу. Про це прямолінійно ніхто не говорить, але взаємні поступки мають бути досягнені між переговорами, а не під час їх проведення. Ми не побачимо якоїсь осмисленої дії щодо запобігання змін клімату, якщо вона не буде погоджена з урахуванням більш широких проблем.

Це означає, що питання слід винести за межі його справжніх рамок. Треба бути реалістом, щоб зрозуміти: позиція, скажімо, Бразилії з приводу вирубки тропічних лісів залежатиме від того, чи дадуть їй місце у Раді безпеки ООН. Треба бути досить досвідченим, щоб зрозуміти: якщо Китай відчуває тиск через підтримку курсу юаня, він навряд чи візьме зобов'язання щодо скорочення викидів.

Розширення рамок наступного раунду, щоб використати у якості "козирної карти" більше тем, ускладнить перемови. Але іншого способу зрушити процес з місця нема.

Хвилює те, що "Копенгаген-2" не тільки буде змушений подолати ці труднощі - він повинен зробити це менше, ніж за п'ять років. Кліматична бомба відраховує час, і розробники стратегії ясно відчувають: зволікати не можна.

Міжурядова комісія з кліматичних змін ООН попередила: якщо викиди не знизяться до 2015 року, а почнуть скорочуватися тільки потім, світ досягне точки неповернення. Наразі ж загальна тенденція така, що обсяги викидів лише збільшуються.

На цьому етапі сценарій колапсу з посухою, підвищенням рівня моря, повенями, війнами за ресурси та джерела енергії стане реальністю. Недавні шторми та повені на Філіппінах і у В'єтнамі залишили без житла і занапастили тисячі людей. Це тільки початок. Ось перед якою проблемою ми стоїмо зараз.

Переговори з питань зміни клімату, можливо, найбільш важливі у наш час, тому що їх результат визначить долю планети. Важливо, щоб вони відбувалися у межах структур і рамок, які гарантуватимуть прийняття угоди, якщо будуть обговорюватися інші важливі багатосторонні питання.

Світові уряду повинні вміти торгуватися, якщо панди і президенти повинні будуть зробити щось більше, ніж просто посміхнутися.

Авторське право: Project Syndicate, 2009.

Переклад з англійської Миколи Ждановича