Договір ООН про зміну клімату, підписаний у 1992 році, зв'язав світ зобов'язаннями "уникати небезпечного антропогенного втручання у кліматичну систему". Тим не менше, з того часу викиди парникових газів продовжують різко зростати.

Сполучені Штати виявилися найбільш відсталими у світі, відмовившись підписати Кіотський протокол 1997 року або прийняти будь-яку іншу ефективну внутрішню систему контролю за викидами.

У міру того, як ми наближаємося до грудневого глобального самміту у Копенгагені, щоб домовитися про наступника Кіотського протоколу, США знову викликають занепокоєння. Навіть тепер американська політика залишається далекою від кліматичної проблеми, хоча Барак Обама може зрушити її з мертвої точки.

Через рік після угоди 1992 року президент Білл Клінтон спробував запровадити податок на енергію, який допоміг би Штатам почати скорочувати їх залежність від викопного палива. Пропозиція не тільки провалилася, а й викликала зворотну політичну реакцію.

Після підписання Кіотського протоколу Клінтон навіть не надіслав його до сенату на ратифікацію, знаючи, що його відхилять. Президент Джордж Буш анулював цей акт у 2001 році і нічого не зробив у кліматичній сфері протягом свого правління.

Бездіяльність США пояснюють як ідеологією, так і науковим невіглаством. Однак у підсумку все зводиться до одного слова: вугілля. Не менше 25 штатів виробляють вугілля, яке не лише дає заробіток, робочі місця і доходи від податків, а й забезпечує непропорційно велику частку енергії цих регіонів.

Викиди вуглецю у вугільних штатах США зазвичай набагато вищі, ніж у середньому по країні. Оскільки рішення проблеми зміни клімату насамперед спрямоване на скорочення викидів від спалювання вугілля - насиченого вуглецем палива - вугільні штати Америки особливо бояться економічних наслідків будь-якого контролю.

Політична система США також створює особливі проблеми. Для ратифікації угоди необхідна підтримка 67 із 100 членів сенату, що майже неможливо. Республіканська партія з її 40 місцями у сенаті просто переповнена ідеологами, які залюбки понівечать будь-яку ініціативу Обами.

Крім того, у Демократичну партію входять сенатори з вугільних і нафтових штатів, які навряд чи підтримають вирішальні дії.

Ідея цього разу полягає у тому, щоб уникнути потреби у 67 голосах, принаймні на початку, зосередившись на внутрішньому законодавстві, а не на договорі.

Згідно з конституцією США, внутрішнє законодавство приймається відносною більшістю у палаті представників та у сенаті. Отримати 50 голосів на користь законопроекту про зміну клімату, швидше за все, буде нескладно. Домогтися підтримки 60 голосів - це далекий шлях, який ще тільки належить пройти.

Політичні аналітики кажуть, що розподіл голосів буде залежати від ідеології кожного окремого сенатора, виборчої моделі штату і його залежності від вугілля.

Ґрунтуючись на цих чинниках, можна припустити, що 50 демократів скажуть "так", а 34 республіканці проголосують проти. При цьому точка зору ще 16 обранців залишається невідомою.

Десятеро з них вагаються - це демократи, головним чином, із штатів, що залежать від вугілля. Інші шість - республіканці, які, можливо, могли б проголосувати "за".

Донедавна багато хто вважав, що Китай та Індія будуть всіляко затягувати глобальні переговори щодо зміни клімату. Однак Пекін оголосив про низку принципових ініціатив, спрямованих на скорочення викидів парникових газів.

Індія, від якої протягом тривалого періоду часу чекали опору, заявила, що готова прийняти важливий національний план заходів, спрямований на перехід до поновлюваних джерел енергії.

Ці заходи посилили тиск на США, аби ті почали діяти. Враховуючи, що інші країни продемонстрували свою готовність до укладення глобальної угоди, чи не вийде так, що головним гальмом прогресу виявиться американський сенат?

У команді Обами є ресурси, здатні зробити США світовим лідером у боротьбі із зміною клімату.

По-перше, Обама може піти на угоду з сенаторами, які затягують прийняття рішення. Це збільшило б американські інвестиції у наукові дослідження і допомогло б ввести в експлуатацію чисті вугільні технології.

По-друге, він може розпорядитися, щоб Управління з охорони природи запровадило контроль на вугільних заводах і автомобільних підприємствах, навіть у тому випадку, якщо конгрес не затвердить нове законодавство. Адміністративний спосіб вирішення проблеми міг би виявитися ще більш важливим, ніж законодавчий.

Політика сенату США не повинна затьмарювати ще один важливий момент: Америка вела себе безвідповідально, починаючи з підписання угоди про клімат у 1992 році. Ця велика і могутня країна втратила почуття обов'язку стосовно своїх власних громадян, світу і майбутніх поколінь.

Соромно має бути навіть сенаторам з вугільних регіонів. Так, їх штати потребують додаткової допомоги, але вузькі інтереси не повинні наражати на небезпеку майбутнє нашої планети. Настав час Америці стати членом глобальної сім'ї.

Авторське право: Project Syndicate, 2009.

Переклад з англійської Ірини Сащенкової