Вже більше року повсюди чути: криза, криза, криза! Це слово набуло максимально негативних відтінків. Воно стало як запитанням, так і відповіддю в розмовах людей на будь-які теми.

Всі негаразди почали пояснюватися кризовими явищами. Інколи складається враження, що якби криза не настала, то різним топ-менеджерам її довелося б вигадати, щоб хоч якось пояснити свої промахи в управлінні компаніями.

Кризові явища призвели до зубожіння всі прошарки населення: від бабусь на ринку і до наших урядовців. Людей, які б збагатилися за рахунок кризи одиниці, більшість залишилася у програші.

Зрозумілим є бажання кожного дізнатися про дату закінчення кризи. Усім хочеться планувати майбутнє, потурбуватися про розумне збереження та примноження коштів.

З чого почалася фінансова криза? Більшість економістів та аналітиків усю відповідальність за останні світові негаразди покладають на банківську систему.

І справді - криза у нас начебто фінансова, бо пов'язана з дефіцитом грошей. А вже звідси й проблема ліквідності у банках - неповернуті депозити, затримки у платежах та припинення кредитування. Усе це підігрівалося панікою населення, яке все більше виводило кошти з банківських установ.

Утворилося замкнуте коло. Люди не несуть гроші у банки, а банки не можуть повернути депозити. Виникає питання: куди ж поділися гроші? А гроші були видані іншим фізичним та юридичним особам у вигляді позик. І все було б не так страшно, якби тривалість депозитів і кредитів збігалася.

Кризи ліквідності могло б і не бути, якби банки збалансовували у термінах кредити та депозити. Позики ж видавалися, як правило, довгострокові, на 5-30 років, а кошти зазвичай залучалися короткострокові, на один-два роки. Як тільки населення перестало нести гроші у банки, було зрозуміло, що криза ліквідності неминуча.

Втім, фінансова криза є не першоосновою кризових явищ, а, швидше за все, вже наслідком. Головна причина - надмірне споживання товарів та послуг. Саме цим нинішній струс відрізняється від усіх попередніх, які характеризувалися в основному дефіцитом товарів. Тепер же ми маємо брак грошей.

Якщо висловлюватися простіше, то ми проїли незароблене. Згадайте, що відбувалося в останні передкризові періоди: населення масово купувало в кредит товари споживання і, як не парадоксально, навіть їжу. Все ж було дуже просто: прийшов - побачив - придбав.

Байдуже що в кредит, який потім потрібно буде повертати з шаленими відсотками. Адже щоб позичити гроші, вже навіть не вимагалася довідка про доходи. Казка мала колись закінчитися, і вона закінчилася. Тож нічого дивного сьогодні не відбувається.

Ми вже давно витратили кошти, які ще не встигли заробити. А тепер їх потрібно заробляти, але вже не на споживання, а на повернення боргів. Тому жити доведеться скромно.

Отже, першоджерелом кризи було надмірне споживання та кредитування фізичних осіб, яке й підігрівало це споживання. Все решта - то вже наслідки. Спочатку все виглядало красиво. Тепер прояснимо, чому це красиве життя вело до краху.

Все починалося з того, що кредитування фізичних осіб не було. Та й юридичні особи в основному отримували короткострокові кредити на рік-два. Відповідно, щоб придбати якусь річ довготривалого використання, холодильник чи автомобіль, населення змушене було відкладати кошти, щоб з часом придбати омріяні речі.

Разом з тим, щоб кошти не з'їла інфляція, або щоб втрати були меншими, необхідно було якось примножувати заощадження. Ідеальним варіантом стали банківські депозити - найбільш простий, достатньо надійний і доволі вигідний механізм.

І справді, банківська система активно розвивалася, відсотки платили справно, депозити повертали - просто рай. Банки за рахунок цих коштів видавали кредити юридичним особам, що стимулювало їх діяльність та забезпечувало ресурсами.

Модель майже ідеальна - все працює. Вкладник вилучав гроші лише тоді, коли збирав необхідну суму, щоб купити певні товари. Ці кошти поверталися на підприємство за придбані товари, ними гасилися позики, якими й віддавалися депозити.

Та з часом кредитування поширилося і на фізичні особи. Оце й була міна сповільненої дії, яка вибухнула у 2008 році. Все дуже просто. Чим більше позик видавалося фізичним особам, тим більше скорочувалися їхні заощадження. Адже людина, яка взяла кредит, вже не заощаджує кошти, а віддає їх.

З кожним днем все менше людей заощаджувало - все більше позичало. Почався бум споживання, який призвів до сплеску цін на все, особливо на нерухомість.

З початком активного кредитування населення кошти масово проїдалися. Однак проїдалося не тільки зароблене, але й те, що ми ще збиралися заробляти років п'ять-десять і навіть тридцять, наприклад, при купівлі житла.

Ця кредитно-споживацька казка закінчилася б років ще три-п'ять тому, але її вдалося продовжити завдяки імпорту в Україну - як коштів у вигляді іноземних інвестицій, так і імпортних товарів.

В результаті, ми підтримували чужі економіки, а не нашу. Іноземні інвестиції ішли на споживання, а не у реальний сектор економіки, на підтримку чужого, а не національного виробника. Вийшло так, що нам дали товари, а тепер ми повинні за них відпрацювати, збагативши іноземні компанії.

Першопричиною кризи стало надмірне споживання за кошти, яких ми ще не заробили і відсутність заощаджень у населення. А ще з економічної теорії відомо, що відсутність заощаджень - це шлях в нікуди.

Очевидно, що криза завершиться лише тоді, коли населення відновить схильність до заощадження. Тож саме населення й вирішить, коли завершиться криза. Вона скінчиться тоді, коли ми почнемо не тільки витрачати, а й заощаджувати.