В Україні стартувало чергове "полювання на відьом". У ролі інквізиторів - банки. А жертви - нещасні позичальники, які до кризи повірили рекламі та добровільно "влізли у кредитне ярмо". Чим же відрізняються так звані недобросовісні позичальники від звичайних людей? Ось кілька реальних історій.

Приклад перший. Водій із східної України, що півжиття працював на чужих авто, ризикнув узяти кредит у банку на власний контейнеровоз під його заставу. Планував транспортувати вантажі з одеського порту і заробити на омріяну власну квартиру, щоб не жити з родиною "у приймах".

Півроку сумлінної праці, півроку в дорозі з рідкими побаченнями з дружиною, півроку сплати за кредитом "день у день". А потім за мить - відсутність роботи, бо під час кризи його послуги нікому не потрібні.

У нього залишилася заборгованість у сумі 70 тисяч доларів. А до неї банк нарахував стільки ж штрафів. Зараз ця людина працює на лісоповалі, щоб якось прогодувати родину.

Що йому робити? Чи є він "недобросовісним позичальником"?

Приклад другий. Підприємець, що взяв позику на квартиру під її заставу з метою переобладнати її у офіс чи крамницю та продати.

Купа вкладених власних грошей у ремонт, принизливі черги до чиновників, безліч підписів, дозволів, паперів, відмова собі майже у всьому. Зараз це приміщення не коштує і половини заборгованості перед банком, а проценти та штрафи невпинно "капають". Орендарів нема, продати приміщення неможливо.

Що йому робити? Чи є він "недобросовісним позичальником"?

Приклад третій. Сім'я, очікуючи дитину, взяла кредит на двокімнатну квартиру під її заставу, продавши свою однокімнатну та сплативши усі гроші як перший внесок.

Звільнені з роботи, вони перебиваються випадковими заробітками та живуть на гроші, що їм дають старенькі батьки.

Що їм робити? Чи є вони "недобросовісними позичальниками"?

Вони - банкрути!

Банкрути - це не якісь примарні фальсифікатори. Не хитрі злодюги, що хочуть "кинути" кредиторів. Не зловмисники, які давно спланували махінацію з майном.

Банкрути - це звичайні люди, що не можуть сплатити свої борги ні за рахунок своїх доходів, ні за рахунок грошей від продажу власного майна.

В Україні вже є доказ, що банкрутом може стати звичайна людина. Є приклад вдалого банкрутства фізичної особи, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

Літня жінка, викладач коледжу, вирішила перед пенсією придбати маленьке офісне приміщення у кредит під його заставу та щомісячно отримувати невеличку надбавку до пенсії як різницю між виплатами за позикою та орендною платою.

Виплатила банку до кризи 8 тисяч доларів боргу плюс відсотки, на початок кризи залишилося сплатити ще 62 тисячі доларів. Орендарів не стало. Пенсія - 1 200 гривень.

Під час процедури банкрутства її приміщення у 40 квадратних метри було продане на аукціоні за 20 тисяч доларів, що на 30% вище ринкової ціни згідно з оцінкою незалежного оцінювача. Гроші спрямовані банку, а непогашена заборгованість перед банком була списана судом.

Але чи варте це двох інфарктів її чоловіка, що були отримані у ході судової тяганини?

Всі кредити, про які я розповідаю, забезпечені нерухомим або рухомим майном позичальників.

Чому ж банки не пропонують позичальникам передати заставу у власність установи в обмін на повне погашення позики? Вони ж розповідають з телеекранів, що в Україні ціни на нерухомість через кілька років зростуть!

Однак банки вичавлюють з неплатоспроможних добросовісних позичальників останні гроші, не бажаючи йти на прийнятні поступки.

На мій погляд, недобросовісний позичальник - це той, хто взяв гроші у кредит, але нічого не надав банку у заставу або взагалі продав заставне майно. Але це неможливо без участі керівництва самої установи!

Тому "недобросовісні позичальники" та банкіри, що вкрали гроші у пересічних українців через свої підставні юридичні та фізичні особи, - це одні і ті ж люди.

Так хто ж такі "недобросовісні позичальники"?

Мільйони українців, що взяли у банках кредити в іноземній валюті та не можуть їх повернути через збільшення курсу долара та знецінення майна, чи кілька власників "проблемних банків", що "кинули" пів-країни?