Недавня смерть відомого американського агронома Нормана Борлоуга є відповідним моментом для того, щоб поміркувати про наші основні цінності і про нашу економічну систему.

Борлоуг отримав Нобелівську премію за роботу, що поклала початок "зеленій революції", яка врятувала сотні мільйонів людей від голоду і змінила глобальний економічний ландшафт.

До Борлоуга світу загрожував кошмар, прогнозований відомим англійським економістом Мальтусом: зростання населення у країнах, що розвиваються, і брак продовольчих ресурсів.

Уявіть, що саме довелося б пережити такій країні, як Індія, якби її населення подвоїлося, але отримувало таку ж кількість продовольства.

До "зеленої революції" лауреат Нобелівської премії шведський економіст Гунар Мюрдаль передрікав Азії, яка загрузла у бідності, похмуре майбутнє. Натомість цей регіон став справжнім економічним локомотивом.

Те, що Африка нарешті зважилася оголосити війну голоду, має стати живим свідченням заслуг Борлоуга. Відсутність "зеленої революції" на найбіднішому континенті світу, де продуктивність сільського господарства становить лише одну третину від рівня Азії, доводить: ще є до чого прагнути.

"Зелена революція" може, звичайно, виявитися лише тимчасовою відстрочкою. Ціни на продукти харчування, які підстрибнули перед світовою фінансовою кризою, були першим попередженням, як і уповільнення зростання продуктивності АПК.

Наприклад, аграрний сектор Індії почав відставати від інших галузей її динамічної економіки. Можливо, скоро почнеться занепад сільгоспвиробництва країни через стрімке зниження рівня ґрунтових вод.

Смерть Борлоуга у його 95 років також нагадує про те, наскільки сильно спотворилася наша система цінностей.

Коли о четвертій годині ранку Борлоуг отримав новину про присудження йому премії, він уже працював на мексиканських полях, продовжуючи свій нескінченний пошук з поліпшення продуктивності сільського господарства. Він робив це не заради фінансової винагороди, а через свої переконання та любові до цієї роботи.

Який контраст між Борлоугом і фінансовими чародіями з Уолл-стріт, які поставили світ на грань загибелі! Вони вимагали значних винагород, щоб мати мотивацію.

Методи стимулювання, які вони використовували, справді їх мотивували. Однак ця мотивація стосувалася не нових продуктів для поліпшення життя звичайних людей, а недалекоглядних дій заради власної вигоди, які ледь не призвели світ до краху.

Їх нововведення зводилися до подолання норм звітності, покликаних забезпечити прозорість та стабільність і запобігти експлуатації менш обізнаних людей.

У цьому контрасті є і більш глибока проблема: суспільство змирилося з нерівністю, оскільки вона розглядається як соціально корисна. Це наша плата за стимули, що мотивують людей починати дії, які сприяють громадському благоденству.

Неокласична економічна теорія, яка домінує на Заході вже ціле століття, говорить, що винагорода кожної окремої людини є наслідком її власного соціального внеску. Вважається, що успішні люди приносять суспільству благо.

Але Борлоуг і наші банкіри спростували цю теорію. Якби неокласична теорія була правильна, Борлоуг став би одним з найбагатших людей у світі, а наші банкіри стояли б у черзі в безкоштовних їдальнях для нужденних.

Звичайно, у неокласичній теорії є крихта істини: якби її не було, вона, мабуть, не прожила б так довго - хоча погані ідеї виживають в економічній теорії просто чудово. Тим не менше, надмірно спрощені економічні теорії 18 і 19 століть, у тому числі неокласичні теорії, абсолютно не підходять для економіки 21 століття.

У великих корпораціях вкрай важко встановити внесок окремого співробітника. Зате керівники, які діють від імені своїх акціонерів, мають величезні можливості з просування власних інтересів, що вони часто і роблять.

Багато банкірів змогли привласнити мільйони доларів, але всі інші - акціонери, платники податків, власники будинків, робітники - постраждали. У цьому світі приватні і соціальні інтереси часто не збігаються, що чітко показала нинішня криза.

Невже хтось серйозно вірить, що банківські службовці Америки раптом стали настільки продуктивними порівняно з людьми всіх інших професій, що заслуговують того величезного збільшення винагород, що відбулося в останні роки?

Невже хтось серйозно вірить, що американські директори набагато більш продуктивні у порівнянні з директорами інших країн, винагорода яких скромніша?

Більше того, в Америці опціони на акції стали кращою формою винагороди, яка часто перевищує основну зарплату директорів. Опціони на акції є джерелом щедрої винагороди керівників, навіть коли акції дорожчають через "дуті" ціни, і навіть коли акції аналогічних фірм дають більш високий прибуток.

Не дивно, що опціони на акції є сильним стимулом недалекоглядних і надмірно ризикованих дій, а також "творчого обліку", який прикрашають керівники усіх галузей економіки за допомогою позабалансових операцій.

Спотворені стимули занапастили економіку і суспільство. Ми сплутали засоби з метою. Розпухлий фінансовий сектор США сягнув 40% всього прибутку корпорацій.

Але найбільшої шкоди завдали ці процеси найважливішому ресурсу - людському капіталу. Абсурдно високі винагороди у фінансовому секторі спонукали безліч кращих професіоналів піти у банківський сектор.

Хто знає, скільки Борлоугів могло бути серед тих, кого спокусило багатство Уолл-стріт і лондонського Сіті? Якщо ми втратили хоч одного, наш світ став незрівнянно біднішим.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік

Переклад з англійської Миколи Ждановича