Цікаві події останнім часом відбуваються між двома сусідами України - Білоруссю та Росією.

Схоже, між союзниками розгортається справжня економічна війна, яка має не тільки глибинні корені, але й далекосяжні цілі. Особливо яскраво це проявилося після відкритих звинувачень президента Олександра Лукашенка на адресу прем'єра Володимира Путіна.

Восени 2008 року Росія потребувала геополітичної підтримки у вигляді визнання Абхазії та Південної Осетії. Сподіваючись на активну позицію у цьому питанні Білорусі, Москва пообіцяла їй два мільярди доларів стабілізаційного кредиту. Втім, швидкого визнання не відбулося, і тоді почалися "наїзди".

Хоча тертя у двосторонніх відносинах траплялися і раніше, зупинимося лише на останніх подіях.

На початку червня 2009 року Росія забороняє постачання молочної продукції на свою територію. У відповідь білоруська сторона вводить посилений митний контроль на кордоні з РФ, водночас Лукашенко ігнорує самміт Організації договору про колективну безпеку.

І тільки вдається залагодити молочний конфлікт, як вже у липні росіяни забороняють ввезення білоруського м'яса. У відповідь білоруси перекривають трубопровід, що пролягає від РФ до латвійського порту Вентспілс.

На початку 2011 року у Білорусі мають відбутися президентські вибори, і "батько", перебуваючи у Вільнюсі, озвучив свою позицію: "Сьогодні я не бачу причин відмовлятися від участі у виборах". Та проблема у тому, що Лукашенко перестав цікавити Москву як президент.

Звичайно, безпосередньо у процес виборів Росія втрутитись не може і не ризикне - дуже вже багато таємних карт стануть явними. Але через невеликі нібито прорахунки та двозначні заяви підготувати білорусів до ротації влади можна.

Скажімо, приїхав Лукашенко до Медвєдєва наприкінці серпня у Сочі, а президент Росії прийняв свого колегу лише через кілька днів, мовляв, зачекай, поки я власні справи вирішу. Після перемовин на зустріч з пресою вийшли не самі президенти, а їх представники, що теж показово.

А обговорювався "весь спектр складних питань, які досі не вирішуються". А не вирішується майже все, у тому числі й будівництво АЕС вартістю 9 мільярдів доларів. З них 1,5 мільярда доларів Москва мала надати у вигляді позики одразу. Тепер Мінськ не отримає навіть ще раніше обіцяні 0,5 мільярда доларів.

Швидше за все, грошики підуть на спорудження станції у Болгарії. Потрібно задобрити сусідів, аби ті не гальмували будівництво газогону "Південний потік". При цьому Росія сама потребує 20 мільярдів доларів для покриття дефіциту бюджету, які планує позичити на зовнішніх ринках.

Пікантність ситуації у тому, що Білорусь перебуває у такому ж становищі, як і Україна стосовно розрахунків за енергоносії. Росіяни, відмовившись видати кредит, ніби натякають: думайте, громадяни, кого вибирати.

Схоже, Росія спробує "переламати" Білорусь так само, як колись робила з Україною - методами економічного тиску. Основними партнерами Мінська у світі є РФ - 47% товарообігу, Венесуела та Іран. З двома останніми країнами реалізуються енергетичні проекти. Без особливого вибору.

Президент Білорусі, який, власне, курує виконавчу владу, показав характер та й висловив, що на душі накипіло. А накипіло достатньо, особливо у військовій царині. Натомість українські політики і кандидати у президенти, зокрема, Яценюк та Литвин, закликають "не дратувати" Росію.

Українському суспільству знову нав'язується хибна рольова гра під назвою "Росію потрібно боятися". На думку кандидатів, інтереси України мають відповідати інтересам північно-східного сусіда. Такий варіант подається як безальтернативний.

Хоча альтернатива є - це спільні українсько-білоруські проекти, хоча б у сфері транзиту енергоносіїв. Для цього достатньо глянути на політичну карту світу і побачити, як проходять головні газові та нафтові магістралі, від яких сьогодні повністю залежить економічна "могутність" Росії.

Головні з них, через які транспортується до 90% російських енергоносіїв, проходять територією України і Білорусі. Фактично, зважаючи на спільні проблеми з РФ, українські і білоруські еліти мають спільно їм протидіяти з вигодою для себе.

До такого вигідного тандему з великим задоволенням могли б долучитися і країни Балтії та Польща, які явно невдоволені агресивними заявами з боку Москви. А там недалеко і до спільного захисту інтересів з країнами Північної Європи, що теж не в захваті від екологічної складової "обхідних" проектів на кшталт "Північного потоку".

Якщо співпрацю України і Білорусі вивести на новий рівень, це може дати поштовх становленню нової європейської системи енергетичної і політичної безпеки.

"Російський ведмідь" раз і назавжди повинен зрозуміти, що з сусідами варто говорити не тільки по-ведмежому, ламаючи, шантажуючи та залякуючи, а потрібно домовлятися на взаємовигідних умовах. Інакше можна буде залишитися без європейських грошей, бо головний продукт - газ - просто не дійде до споживача.

Схоже, білоруський лідер почав це розуміти, тому вжив заходів для протидії ізоляції. Натомість українська еліта ще не доросла до цього рівня і не здатна позбутися синдрому "старшого брата". А може, спробувати поговорити на рівних?