У вихідні, гуляючи парком, натрапив на одну з багатьох палаток "кольору хакі". Бабуся запопадливо простягнула смугасту газетку: "Почитайте, там розумно написано".

Розгортаю агітаційний продукт Фронту змін - цього разу його присвячено проблемі падіння курсу гривні.

Скажу чесно: я нормально ставлюся до Яценюка і навіть поважаю його як економіста - навіть у "зелено-смугастих" кольорах, але стільки економічних "ляпів" на чотирьох шпальтах газети я не бачив уже давно.

Нова індустріалізація

Почну з більш стратегічних речей. Я здогадуюсь, хто підказав Арсенію Петровичу лозунг про "нову індустріалізацію", яким густо пересипано текст. Про групу росіян, які працюють на Яценюка, "Українська правда" розповідала доволі детально.

Їхній почерк впізнати не важко: апеляція до прикладів з радянського минулого, ігнорування українських реалій, епатаж та повна відсутність знань класичної західної літератури з політології, соціології та економіки.

По-перше, пропонуючи нову індустріалізацію, було б непогано спочатку вивчити досвід, результати і ціну першої індустріалізації в Україні.

Історики нагадали б, що індустріалізація в Україні супроводжувалася колективізацію і винищенням українського села хвилями голодоморів. І батьки сьогоднішніх виборців у Центральній Україні це ще пам'ятають.

В період індустріалізації, з 1928 року по 1941 рік, населення СРСР зменшилося, за різними оцінками, на 13-20 мільйонів осіб.

Гігантоманія, окозамилювання, збитковість підприємств, товарний голод, зниження продуктивності праці через низький рівень вмінь нових робітників, що приїхали з села, - це проблеми першої індустріалізації.

Пам'ятником епосі став Біломоро-Балтійський канал, який будували 200 тисяч в'язнів, 11 тисяч з яких загинули. Пізніше з'ясувалося, що він був не настільки вже й потрібним країні.

По-друге, не можна йти усупереч світовим тенденціям розвитку. Арсенію Петровичу раджу почитати книгу відомого американського соціолога Деніела Белла "Прийдешнє постіндустріальне суспільство", видану ще у 1973 році.

Автор обстоює теорію, що світ поступово рухається від аграрного до індустріального, а потім - до постіндустріального суспільства.

А серед ключових рис постіндустріального суспільства - поступове зростання і домінування у структурі ВВП країни не промисловості, а сектора послуг. Мова йде про фінансові, транспортні, торгівельні, туристичні, інформаційні і, звичайно, освітні та медичні послуги.

І справді, зараз у більшості розвинутих країн світу у ВВП домінує саме частка послуг: у США - 79,6%, у Японії - 72,3%, в ЄС - 70,9%, в Гонконгу - 92,7%.

У Росії і Україні через особливості радянського розвитку частка послуг менша - 57-58%. Але вона все одно значно перевищує частку промисловості і поступово зростає, навіть незважаючи на домінування і ріст до 2008 року нафтогазового комплексу у Росії та металургійно-хімічного сектора в Україні.

Україну також вирізняє те, що відносно велику частину ВВП - майже 10% - складає аграрний сектор.

Промисловість домінує у небагатьох країнах. Передусім це Китай. Утім, і там даний сектор не є значним. Це світова мануфактура, багата країна з доволі бідним населенням - ВВП на душу населення там на 1 400 доларів нижчий за український.

Також переважає промисловість у частині країн Африки, на кшталт Лесото чи Свазіленду, та комуністичних державах на зразок Північної Кореї.

По-третє, пропонуючи нову індустріалізацію та побудову заводів, варто було б спочатку замислитися, куди вони продаватимуть свою продукцію. Відсутність попиту - одна з ключових проблем світової економіки.

До того ж, у незалежній Україні уже був один приклад "індустріалізації" і побудови великих об'єктів в окремо взятій галузі. Йдеться про трубопровід "Одеса-Броди", який спочатку побудували, а потім почали думати про його призначення.

До речі, Яценюк нічого не каже про пріоритетні галузі, які будуть піддані "індустріалізації". Чи цей кандидат у президенти діє за принципом "я не тактик, а стратег"?

Гривнева терапія

Тепер до більш кумедних речей.

У 2002 році Джордж Буш посіяв неабияку паніку на фондовому ринку Японії, переплутавши терміни "дефляція" і "девальвація". Джорджа можна пробачити: він не економіст і не банкір, хоча і вчився у Гарвардській школі бізнесу.

А от людину, яка винесла у заголовок речення "Україна - лідер за темпами інфляції" і намагалася довести цю тезу графіком "Падіння курсу національних валют щодо долара", пробачити не можна.

На графіку мова йде про девальвацію - знецінення гривні щодо інших валют, але аж ніяк не про інфляцію - підвищення індексу споживчих цін. Це або відвертий непрофесіоналізм, або відверте маніпулювання громадською свідомістю.

Інфляція в Україні аж ніяк не дорівнює +83,6%, як зазначено у графіку. У серпні 2009 року вона становить +8,2%, якщо порівнювати з груднем 2008 року, +15,3% порівняно з серпнем 2008 року і -0,2% порівняно з липнем 2009 року.

Йдемо далі. "Гривня колись уже була на межі катастрофи. Наприкінці 2004 року під час помаранчевої революції почалася фінансова криза, а курс національної валюти на короткий час упав до 9 гривень", - написано у статті. Насправді ж, курс НБУ тоді становив 5,3 гривні за долар, в обмінниках - 5,42-5,44 гривні за долар.

Далі іде пасаж, що у 2004 році саме виконуючий обов'язки голови НБУ Арсеній Яценюк врятував і гривню, і банківську систему, і економіку України загалом.

Це вже не вперше Яценюк намагається створити собі імідж рятівника гривні і банківських вкладів. І це зрозуміло, адже при всій альтернативності і опозиційності хоч якісь реальні досягнення виборцю пред'явити треба.

За відсутності у політика реальних досягнень за рік роботи на посаді голови парламенту, цілком логічно апелювати до 2004 року. Але у такому разі треба говорити усю правду. У 2004 році не було світової кризи, і фінансові проблеми були викликані політичними причинами.

У 2004 році Яценюк "рятував" банки і гривню двома шляхами.

Перший - заборона дострокового зняття коштів з депозиту. Тобто автором "терапії", яку активно використовував діючий голова Нацбанку Володимир Стельмах з осені 2008 року, є Арсеній Яценюк.

До речі, ця "терапія", яка заморозила мільярди гривень на депозитах, абсолютно незаконна. Вона суперечить нормам Цивільного кодексу України, де чітко сказано, що гроші мають бути повернуті вкладнику за першою вимогою.

Другий - встановлення коридору різниці між курсом НБУ і готівковим валютним курсом.

Цю "терапію" теж використовував Стельмах. Причому і 2004 року, і 2008 року таке "лікування" призвело лиш до зникнення у кіосках доларів та євро, запровадження комісії при їх придбанні аж до 10% від суми та буйного розквіту тіньового валютного ринку.