Медведєв свідомо зробив свою славнозвісну заяву у переддень зустрічі з Ангелою Меркель в Сочі. Його заява це тест на лояльність Заходу до діянь Кремля. Меркель приїхала до білокам'яної на поклін за грошима для суднобудівних підприємств у Вісмарі та Варнемюнді, та обговорювати подовження проекту "Північний потік" та продажу "Опелю" росіянам.

В результаті, вона отримала підтримку Медведєва і як знак подяки, практично промовчала стосовно подій на Північному Кавказі і пригрозила пальчиком в бік України.

Україна, фактично, останній форпост на шляху до відтворення та зміцнення совдепівської імперії і не стільки зовнішньо скільки внутрішньо. Москва вважає, що Україна слугує прикладом для тих національностей, що прагнуть незалежності від Росії. Північному сусіду потрібний міф про зовнішні виклики, для згуртування власного населення.

Річ у тім, що в самій РФ назріває друга хвиля "параду суверенітетів", зростає невдоволення центром. Особливо після військового конфлікту з Грузією та визнання Абхазії і Південної Осетії окремими суб`єктами міжнародного права. Очевидно не все так просто, якщо навіть союзна Білорусь, не зважаючи на віддаленість від Кавказу, не ризикнула підтримати Москву.

В Інгушетії та Чечні все частіше звучать постріли, вибухи, зникають люди, вбивають правозахисників, відбуваються масштабні зачистки федералами, одним словом - повномасштабна війна. Все гучніше звучать протесні настрої в Башкортостані, Татарстані, Далекому Сході та й загалом по всьому Сибіру.

Прикладом слугує послідовна поведінка України, в адресу якої, від суб'єктів федерації, звучать зовсім інші слова ніж ті, що озвучив Медведєв. Більше того, висловлюється готовність постачати енергоносії за значно нижчими цінами. В глибинці почали відкрито, окремо розрізняти росіян та "москалів", що ще кілька років назад у сні б не приснилось.

Особливо у сьогоднішній час коли зупиняються виробництва і люди тисячами опиняються на вулиці, регіони прагнуть більшої незалежності від центру. Те, що було нещодавно фантастикою може стати реальністю.

Як це може відбуватися, проілюстровано у багатьох футуристичних і наукових працях.

Зрозуміло, що керівництво України, мало б мати свою офіційну думку з приводу відцентрових процесів у сусідів. Не оминути власних позицій з цих питань і майбутнім кандидатам в президенти.

Тому своїм тиском на Україну Росія хоче впіймати двох зайців - мати в майбутньому лояльного, мовчазного президента і максимально тримати під контролем цілісність федерації.

Світ чекають великі перетворення, фінансова криза лише пригальмувала цей хід. Звичайно, в таких умовах Україна зацікавлена у стабільній ситуації в РФ - можливі внутрішні військові конфлікти між суб`єктами. Не за горами той час коли кремлівські вожді ще особисто благатимуть про допомогу.

Фактично, Росія в особі Ющенка втратила посередника, який міг бути ключовою ланкою у налагодженні відносин між центром та бунтівними регіонами.

Навряд чи майбутній президент України, якщо це буде не Ющенко матиме достатню політичну вагу для проведення такого діалогу, приміром в Татарстані чи Інгушетії.