Остання зима минула на фоні газового протистояння між "Нафтогазом" і комунальними підприємствами з теплопостачання.

Постійні відключення як найбільш дієвий метод "вибивання" з боржників оплати за спожитий газ і тепло змушують замислитися над проблемою функціонування теплової енергетики країни.

Цієї зими Кабмін гучно закликав переходити до альтернативних джерел енергії. У цьому він бачить панацею від хвороби тотальної залежності від дорогого природного газу.

Національне агентство України з питань ефективного використання енергетичних ресурсів щоденно рапортує про обсяги зменшення використання газу - до 46 мільйонів кубічних метрів на добу, у тому числі близько половини - за рахунок переходу на резервні види опалення.

Так, трохи заощадити вдалося, але якою ціною - за рахунок холодних помешкань громадян і пікових перевантажень електромереж через додаткове вмикання електричних приладів опалення.

Хоча опалювальний сезон минув, проблема комунального теплопостачання залишається актуальною - не за горами нова зима. І хоча вартість імпортованого газу зменшується, навряд чи це триватиме довго. Тож питання докорінної зміни всієї системи діяльності теплового господарства слід вирішувати вже сьогодні.

На сайті Мінекономіки в рубриці "Обговорення проектів документів" розміщено проект закону про вдосконалення регулювання сфери природних монополій. Цей документ розроблено на виконання аналогічного указу президента.

Мета законопроекту - привнести конкуренцію на ринок комунальної теплоенергетики і за рахунок цього підвищити ефективність теплопостачання, покращити якість послуг, а головне - забезпечити використання альтернативних джерел тепла.

Чи здатна ця законотворча ініціатива досягти поставленої мети?

Законопроект, відповідно до концепції, пропонує розділити ринок теплопостачання на сегменти з транспортування мережами, що відповідає ознакам природної монополії, з виробництва і постачання тепла за ознакою суміжних ринків.

Сегментований таким чином ринок, шляхом внесення відповідних змін до закону "Про природні монополії", підпадатиме під дію цього документу.

Сферу видобування газу в Україні в частині, що перевищує обсяги, закріплені відповідними ліцензіями на видобування, пропонується класифікувати також як суміжний ринок і, відповідно, регулювати шляхом затвердження тарифів на реалізацію підприємствам теплокомуненерго.

Що дає така пропозиція?

Перше. Тепломережі як радянська спадщина в кожному місті побудовані роздріблено, як правило, з підключенням до окремих теплових станцій.

Між окремими мережами немає взаємних підключень, що фактично перетворює централізовану систему на локальні мережі.

Крім цього, технологічно складною вбачається можливість відокремлення транспортної мережі від виробництва, оскільки в такому випадку має контролюватися якість входження тепла в мережу, а найголовніше - контроль тиску у ній.

Тобто, виникає необхідність балансування входу-виходу в мережі, що пов'язано з додатковими витратами.

Отже, на кожній ділянці субмережі може виникнути маленький природний монополіст, який буде прагнути отримувати прибутки, причому не менше рівня ринкової прибутковості, бо інакше він буде прости красти. Це, відповідно, відбиватиметься на тарифах.

З огляду на незначні розміри локальних ринків, це вбачається недоцільним. Якщо й відокремлювати підприємства з експлуатації мереж, то лише у великих містах, які мають відповідну місткість ринку споживання.

Це має супроводжуватися об'єднанням субмереж в єдиний органічний комплекс, що компенсуватиме локальні аварійні відключення теплових станцій і забезпечуватиме єдиний технічний і сервісний рівень забезпечення споживачів. Адже саме права останніх мають бути кінцевою метою реформування.

Друге. Відокремлення мереж за принципом регулювання, як це відбувається на прикладі обласних компаній з розподілення газу і електроенергії, неприйнятне.

Залишаючи осторонь проблематику діяльності локальних розподільних мереж, слід зауважити, що існуюча практика діяльності таких компаній націлена лише на виснаження технічних ресурсів мереж, які здебільшого знаходяться в аварійному стані в угоду приватно-економічним або політичним інтересам.

Третє. Концепцією передбачається централізоване регулювання природних монополій комісією на зразок НКРЕ.

Якщо комунальні підприємства вийдуть із сфери відповідальності своєї громади, може виникнути чергова корупційна вертикаль, у якій окремі економічні кола, з метою отримання певних преференцій чи кращих тарифів, "лобіюватимуть" прийняття необхідних для себе рішень.

І останнє. Ідея тарифного регулювання діяльності вітчизняних газовидобувних компаній поза обсягами ліцензійної діяльності - абсурдна.

Жодний підприємець за таких умов не показуватиме свої реальні обсяги і використовуватиме всі можливості для їх приховування. Впровадження обмежених пільгових обсягів газу, навіть з найкращими гіпотетичними намірами, дестабілізує всю систему і породить лише тільки корупційні схеми.

Отже, запропоновані реформи лише ускладнюють процес перетворень і породжують нові можливості для зловживань.

Наразі доцільним було б не сегментувати ринок, особливо в маленьких місцях, а, навпаки, його централізувати, посиливши роль регулювання з боку територіальних громад.

Похідна ідея - створити конкурентні умови не всередині монопольного ринку, який, у разі дроблення, може бути або замалим або неефективним з точки зору економії витрат від масштабу, а поза його межами.

Іншими словами, слід стимулювати конкурентну боротьбу за монопольний ринок.

Найкраща пропозиція якості і ціни монополіста вибирається на умовах тендеру, що проводиться територіальною громадою. Похідною і вкрай важливою умовою для такого змагання за ринок є прозорість всієї системи, що включає:

а) повне висвітлення умов діяльності комунального підприємства шляхом оприлюднення звітів, що відображають джерела доходів і структуру витрат, заплановані і здійсненні інвестиції, отримані прибутки або збитки, джерела фінансування останніх,

б) прозору модель формування тарифу на тепло і гарячу воду, що відображає вартість первинних ресурсів, економічно обґрунтовані витрати на виробництво, транспортування і постачання, обслуговування залученого капіталу і податкове навантаження.

Таке інформаційне висвітлення має передувати тендерній процедурі. Воно сприятиме:

а) залученню потенційних інвесторів, які, на основі вивчення балансу підприємства і моделі тарифів, приймають відповідні рішення про участь у тендері,

б) захисту інтересів споживачів в отриманні прийнятної за ціною, в потрібному обсязі і в потрібний час послуги,

в) посиленню відповідальності територіальної адміністрації перед громадою.

Слід підкреслити, що в тендері можуть брати участь не лише приватні компанії, але й безпосередньо саме комунальне підприємство як юридична особа.

Важливою умовою є недискримінаційний доступ всіх учасників тендеру до похідної інформації, оскільки комунальне підприємство свої можливості знає краще, ніж будь-хто інший.

Потенційна конкуренція з боку третіх сторін лише підстьобуватиме комунальне підприємство підвищувати ефективність власної діяльності.

Що стосується альтернативних джерел енергії для опалення, вибір найкращої кінцевої ціни завжди базуватиметься на найбільш доступних джерелах енергії.

Територіальна громада може ініціювати впровадження нових технологій, наприклад, спалення сміття та сухого залишку від каналізаційних стоків, використання газу, що добувається з органічних відходів, спалення брикетів з тирси.

Процес реформування галузі складний, одними лише ситуативними змінами до діючого законодавства він не вирішується. Потрібний комплексний підхід з боку держави для залучення профільних міністерств і широке громадське обговорення.