Пересічних українців чекає або економічне рабство у іноземців, або свобода...

Вибір за вами...

Ми любимо "поговорити" про незалежність України, про політичний та економічний вплив на неї, що здійснюється країнами Європи, США та Росією.

В пресі ведуться дискусії щодо позик, які, начебто, може надати Україні Росія та про її можливі економічні та політичні претензії.

Ми постійно чуємо, що зараз МВФ відстрочує видачу другого траншу кредиту у 16,5 мільярдів доларів США, висуваючи різні економічні вимоги.

Але чи замислюємося ми, що вже давно не маємо ніякої незалежності від іноземних держав?

На мій погляд, незалежність - це не тільки політична та економічна свобода країни, але й економічна свобода її громадян. А ми втратили економічну свободу в ту саму мить, коли зайнялися оформленням свого першого кредиту.

Декілька років тому шалений потік "дешевих" грошей хлинув в Україну. Кредити без початкового внеску, майже без перевірок платоспроможності зробили доступним все.

Вперше українці змогли здійснити власні мрії - придбати квартиру, автомобіль, навіть побутову техніку, прямо зараз, а розплачуватися за них колись потім.

Тоді мало хто з пересічних громадян розумів чи переймався тим, що гроші, які ми отримуємо за кредитами, належать іноземцям. Бо більшість з них потрапила в Україну або через позики українським банкам, або через дочірні іноземні банки, або через викуплені іноземцями українські банки.

Ми купували іноземні авто. Під впливом лихоманки "нерухомості" ми в кредит скуповували ще не збудовані квадратні метри, при будівництві яких, до речі, використовувалися іноземні матеріали, провокуючи зліт вартості нерухомості в 5-10 разів порівняно з 2004 роком.

Саме тому зараз ми маємо те, що маємо

Більшість з української нерухомості опинилася під заставою.

На сьогодні більше 50% українських громадян набрали кредитів на суму біля 100 мільярдів доларів США. З них 75% в іноземних валютах, курс яких зріс майже вдвічі.

При цьому більшість українців має прибутки в гривні, які, за часи кризи, суттєво знизилися або взагалі зникли. Тому багато хто з нас не має змоги повернути кредити навіть, якщо продасть заставлене майно, на придбання якого і витратив ці кредитні гроші.

Навіть втративши початковий внесок, всі сплачені банку відсотки та "тіло" кредиту, бо вартість цього заставленого майна знизилася в декілька разів.

Ми намагаємося переконати банки про реструктуризацію сплат, які мають дорівнювати нашим теперішнім прибуткам. Але більшість з них взагалі не йдуть на якісь поступки і намагаються продовжувати заробляти на нас.

Отже, ми не можемо сплачувати відсотки за кредитом і не можемо повернути кредит ні в якій спосіб, навіть з добровільного продажу майна.

Застосування ж примусового продажу майна приведе до того, що виконавча служба продасть заставлене майно, а банк отримає в кращому випадку до 30% від заборгованості за кредитом. А залишок боргу висітиме на боржнику непідйомним тягарем до кінця життя.

Ми навіть не зможемо в майбутньому займатися підприємницькою діяльністю для сплати боргів, бо в кожну мить виконавча служба може відняти у нас гроші, товари, обладнання та будь яке інше майно на користь банків, залишивши нам штани або пару спідниць.

Ми все це розуміємо. Але майже мовчки звикаємо до того, що повинні не тільки повертати кредиторам гроші, але й виконувати будь-які їхні забаганки.

Чому?

Неважливо, яким шляхом та через кого гроші потрапили в Україну, але важливо, що майже кожен українець може залишитися винен до кінця життя іноземній державі або іноземній організації, яка випустила ці гроші.

Якщо порахувати величезні сплати за користування кредитами, з'ясується, що ми вже повернули, в той чи інший спосіб, всі отримані гроші, але все одно залишилися в боргу, та його сума тільки зростає ще й за рахунок штрафів.

То що, бути вічним боржником?

Цивілізований світ вже давно розробив механізм для таких випадків. Це - банкрутство фізичної особи. Спрощено, це виглядає так: під контролем суду все майно фізичної особи продається за ціною, що склалася на момент продажу, грошові кошти направляються кредиторам, а фізична особа звільняється від подальшої сплати непогашених боргів. І все - людина вільна і може починати життя і бізнес наново.

На жаль, в Україні немає законодавства щодо особистого банкрутства. Але є подібний механізм банкрутства фізичної особи - підприємця, який приводить до звільнення фізичної особи від виконання усіх зобов'язань, у тому числі перед банками, незалежно від того, ким були отримані кредити - фізичною особою чи фізичною особою -підприємцем.

Юристи, що спеціалізуються на процедурах банкрутства, почали застосування цього механізму, який дає переваги кожній стороні:

- банк отримує гроші швидко та у більшої кількості, ніж через примусовий продаж майна державною виконавчою службою, а також звільняє грошові кошти, розміщені в НБУ в якості резерву за сумнівним кредитом, за які сам сплачує чималі відсотки;

- боржник отримує звільнення від боргів та можливість "почати все з нуля";

- держава отримує сумлінного платника податків, який має можливість активно і чесно займатися підприємницькою діяльністю.

Але банки у своєму ставленні до зростаючої кількості судових справ про банкрутство, розділилися. Одні ставляться схвально або пасивно, розуміючи, що іншого шляху немає.

Інші ж відповіли шаленим спротивом: оскарженнями рішень суду про визнання фізичних осіб-підприємців банкрутами, заявами до правоохоронних органів про начебто фіктивне банкрутство фізичних осіб та іншими засобами адмінресурсу. І саме вони - Альфабанк, УкрСиббанк, ВТБ банк, Укрсоцбанк - належать іноземцям...

Таким чином склалася ситуація, коли:

- або ми зможемо відстояти на підставі законодавства України, світового досвіду та звичаїв, звільнення від боргів, які ми не можемо погасити не з нашої вини,

- або майже кожен українець, залишиться в економічному рабстві у іноземців до кінця свого життя...

Вибір за нами - або ми, або вони...