Нещодавно в Інтернеті з'явилася "радісна новина". Можливо не всі слідкують за мережевим фольклором, тому цитуємо: "Любі друзі! Дозвольте повідомити вам радісну новину - в Україні не буде голоду через економічну кризу. Буде лише невеличкий піст. Я би навіть сказав - пістець. З повагою, щиро ваш, Віктор Ющенко".

Ось такі веселі смски гуляють мережею. Дуже смішно, якби не було б так сумно.

Вже котрий місяць засоби масової інформації інформують чи то про газову війну, чи то про всеосяжне вторгнення кризи у гаманці та голови, чи про "розбірки" у верхах.

Це може задовольнити інформаційний голод, але не фізіологічний. Люди повертаються з роботи, начитавшись порад та обіцянок, заходять до магазину, а там бац... І невідомо, чи вистачить запланованих коштів на продукти, чи знову ціни потішать.

Споживчий потенціал українця вже давно почав занепадати. Цікаво, що влітку ця тема досить широко обговорювалася, але сьогодні чомусь мало хто згадує про некероване зростання цін на товари першої необхідності.

Споживчий кошик є набором товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини. Його параметри і наповнення розробляються експертною комісією з результатів проведення науково-суспільної експертизи й затверджуються постановою Кабміну. Досить цікава система визначення, скільки й кому треба їсти, у що одягатися, тощо.

Так, українцям на день передбачено з'їсти близько 106 грамів хліба, 10 грамів макаронних виробів, 5 грамів гречки, пів'яйця (це для працюючих, а пенсіонерам і того менше), 250 грамів картоплі, 5,5 грамів сала й 25 грамів ковбаси.

Мед, соки, сир і сосиски дорослим взагалі не передбачені. А що стосується гардеробу, сучасній жінці пропонується мати одну спідницю на 5 років, 1 светр на 3 роки, пару чобіт на 5 років.

До нижньої білизни в чиновників виявилося особливо ощадливе ставлення: п'ять пар трусів, два бюстгальтери й шість колготок на два роки.

Споживчий кошик американця складається з 300 продуктів і послуг, француза - 250, англійця - 350, жителя Німеччини - 475.

Споживчий кошик українця до поточного року включав 270 найменувань товарів і послуг, а в нинішньому році розширений до 297. Але реальне фінансове наповнення вітчизняного кошика катастрофічно відстає від світових стандартів.

Для жителя США місячний прожитковий мінімум становить 700 доларів, а мінімальна зарплата - 1230 доларів на місяць, прожитковий мінімум українця - 669 гривень.

Чи можна прожити на такі гроші? Питання риторичне.Зрозуміло, що проживання сучасної людини ця сума ніяк не може забезпечити, хіба що найбільш злидарське.

При цьому прірва між багатими та бідними стає глибшою. Індекс співвідношення складає 70:1. В країнах Євросоюзу - 4:1. Відчуваєте різницю? А що стосується перспектив середнього класу? Його майбутнє - поповнювати ряди бідняків!

Повернімося до національної специфіки формування цін. Ціна дорівнює повній собівартості плюс прибуток, плюс податок на додану вартість. Ніби цілком зрозуміла і прозора формула, але скільки несподіванок може продукувати кожна її складова!

То собівартість вирощеної в домашніх умовах капусти прямо пропорційно залежить від курсу долара в обмінниках, то реалізатор, зважаючи на кризу, додає 200% прибутку, то виробник масла, змушений виплачувати n- відсотковий кредит на закуплені за кордоном виробничі потужності, вирішує рахувати собівартість по-своєму.

Це стосовно цін на продукти вітчизняного виробника. Але в Україні - імпортно-орієнтована економіка, а це означає, що, незважаючи на чорнозем і високий потенціал сільськогосподарського комплексу, в нас домінує продукція іноземного походження.

Саме її закупівля вже дійсно безпосередньо залежить від горезвісного долара. Цю залежність може відчути кожен.

Люди інколи хворіють і купують ліки в аптеках, а це вже справжній екстрим "по-українськи". В одній аптеці імпортний препарат продають по одній ціні, а в іншій удвічі, чи втричі дорожче.

Чому? Пояснень існує два: або спекуляція, або одна аптека розпродає товар за старими цінами, а інша вже за новими, зважаючи на валютний курс.

Ще й держава допомагає, оформлюючи імпортну продукцію при ввезені не по фактурній вартості, а по митній (завищеній), впливаючи на кінцеву ціну товару в бік її підвищення.

На зростання цін впливає також низка об'єктивних факторів. Це підвищення попиту на продукти харчування в глобальних масштабах, підвищення цін на енергоносії, і, нарешті, використання значної частини сільськогосподарських угідь для вироблення біопалива.

Серед цього для України найсуттєвішим є зростання цін на енергоносії. Донедавна вони були доступні за значно субсидованими цінами, і це один із факторів, через які наша економіка є однією з найбільш енергомістких у світі.

Зростання цін на енергоносії - причина підвищення цін на харчі, оскільки воно призводить до збільшення витрат на добрива, транспортування й зберігання сільськогосподарської продукції.

Крім того, регулярні соціальні виплати населенню, зростання заробітних плат фактичне і обіцяне, у свою чергу, сприяють додатковим покупкам, що також призводить до збільшення цін.

Очікування зростання цін - це вже чинник їх зростання. Проте, які б не були чинники, а інфляція - це завжди дисбаланс між попитом і пропозицією.

Та інфляція, що під'їдає наш споживчий кошик. На кінець 2008 року вона подолала позначку у 22%. Є, напевно, вісім-десять важливих факторів, які підштовхнули інфляцію, і один із них - політика Нацбанку.

Вартість долара падала, а НБУ, стримуючи курс обміну, не давав можливості рости гривні, імпортуючи, таким чином, інфляцію в Україну. Недолугою була політика уряду щодо розширення кредитування населення. Банківські позички за кордоном зробили свій неосяжний внесок у зростання інфляції.

Нарікати на ситуацію можна довго, але поліпшення навряд чи прийде саме. Зволікання з імплементацією рішучих владних рішень, постійний розбрат між Банковою, Грушевського та Інститутською коштує державі задорого.

Напевно, не варто нагадувати, що проведення реформ у різних галузях виробництва, в сільському господарстві, у фінансовому секторі треба було робити ще багато років тому. Маємо те, що маємо.

Наразі для того, щоб хоч якось нормалізувати ситуацію, не втратити повністю контроль над нею, уряду слід провести низку важливих заходів: розпочати прозору приватизацію, проводити структурні реформи, збільшувати виробництво сільськогосподарської продукції, а не лише контролювати ціни та експорт, що є контрпродуктивно.

Інфляційні процеси не відбулися за одну ніч, і виправити їх також неможливо протягом однієї ночі. Національний банк повинен проводити антиінфляційну політику - бути дуже обережним щодо регуляції обмінного курсу.

Дуже важко більш-менш точно оцінити зміни індексу споживчих цін (ІСЦ) у поточному році. Але прогнозоване урядом збільшення в межах однозначних цифр видається настільки ж нереальним, як і початкові прогнози на 2009 рік.

Безумовно, багато в чому зміни цін будуть і прямо, й побічно залежати від курсових співвідношень гривні та долара. Це зумовить підвищення цін на рибопродукти, цитрусові, чай, каву, шоколадні вироби.

Також треба взяти до уваги звичку вітчизняних виробників необґрунтовано завищувати ціни, щоб не створювати дисбалансу з цінами на товари іноземного походження.

Слід також очікувати підвищення цін на одяг і взуття, адже майже всі ці товари, хіба що за винятком житомирських шкарпеток, - закордонного виробництва.

Виростуть ціни майже на всю побутову електротехніку, аудіо - й фототехніку, мобільні телефони, телевізори, комп'ютерне обладнання, дитячі іграшки.

Прогнози не додають оптимізму, але краще знати реальні тенденції, щоб спланувати власний бюджет і морально підготуватися до "невеличкого посту" та не сподіватися на "все під контролем", проголошене у звіті прем'єр-міністра на засіданні Верховної Ради 5 лютого.

На закінчення хотілося б нагадати слова автора "Фізіології смаку" Саваріна: "Доля народу залежить від того, як він харчується". Харчуватися треба з радістю, а не тільки з посту!