Страховий ринок України, як і банківська система впродовж останніх п'яти років демонструвала досить стабільний темп зростання: у середньому 80-100% за кожний рік, що виглядало дуже привабливим для інвесторів, як вітчизняних, так і закордонних.

Основними донорами для страхових компаній стали банківські установи, які шляхом створення кептивних (карманних) страховиків намагалися зберегти для себе значні фінансові ресурси, що накопичуються у резервах останніх.

Тільки у 2008 році страхові компанії розмістили на депозитах більше 8,6 млрд. грн., тобто близько 40% своїх резервів, основною метою накопичення яких є гарантування виконання зобов'язань страховиків у частині належної сплати відшкодувань клієнтам.

У зв'язку зі зниженням ліквідності банківської системи, НБУ був змушений ввести мораторій на зняття депозитів із банків, проігнорувавши позицію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, яка вимагала запровадження більш  диференційованої політики, яка дозволила би страховим компаніям користуватися резервами, які, до речі в основному розміщуються на умовах вільного зняття/поповнення, без зниження платоспроможності.

Адже у більшості договорів страхування компанія зобов'язана сплатити відшкодування протягом 10 днів з моменту складення страхового акту, яких формується у тижневий строк після отримання повного пакету необхідних документів. Тобто по закінченні десятиденного періоду клієнт або вигодонабувач мають законне право подати до суду, зрозуміло, що рішення суду буде на їх користь, ще із пенею та моральною шкодою.

Звичайно, позивач у даному випадку правий на всі сто відсотків, адже його інтереси порушуються. Але страховики здебільшого просто не мають змоги отримати зарезервовані під страхові відшкодування кошти від банків, які прикриваються мораторієм на зняття депозитів. Якщо у третьому кварталі кошти на здійснення відшкодувань страхові компанії мали змогу спрямувати з поточних надходжень, то у четвертому кварталі та на початку 2009 року зі зниженням виручки від продажу послуг така політика стала просто неможливою.

Особливої складності набула ситуація у тих самих кептивних страховиків, доходи яких були майже стовідсотково залежні від видачі кредитів банками-акціонерами. При цьому використовувалися усі доступні засоби, а саме відмова від видачі кредиту у випадку наполягання клієнта на страхуванні у іншій компанії.

Інтереси клієнта, звичайно відходили на другий план. Серйозно допомагав у цьому низький рівень страхової культури у населення. Клієнти, перебуваючи у ейфорії від купівлі нового авто(житла) виконували кабальні умови кептивних компаній, в яких рівень тарифів перевищував ринкові на 30-50%.

Ці компанії, звичайно, не будуть вимагати кошти у своїх же власників. А втрачати будуть клієнти компаній.

Найбільшим страховикам, які працюють на відкритому ринку без наявності покровительства банків 2008 рік запам'ятався введенням так званих «централізованих комісійних винагород» у розмірі від 10 до 50 відсотків від страхового платежу. У випадку відмови переходу на ці кабальні умови банки погрожували розірванням акредитації.

Ця комісійна винагорода сплачувалася незрозуміло за що, просто за те, що банк  існує. Вона цинічно вуалювалася як плата за розрахунково-касове обслуговування, або за агентські послуги банку, хоча складно уявити, якщо з клієнта, який прийшов заплатити за гаряче водопостачання у касі банку стягнуть комісію 30 відсотків від суми платежу.

Агентські послуги банку проявляються у тому, що клієнту вручається перелік з акредитованих компаній з адресами і телефонами(у кращому випадку).

Таким чином, якщо клієнт придбав автомобіль вартістю 100 000 гривень у кредит, незалежно від суми виданого кредиту банк заробляє додатково за рахунок коштів страхової компанії від 700 до 3000 грн. щороку, з невеликим зменшенням за незрозумілого змісту послуги, причому не за рахунок клієнта.

Така практика просто вбивча для роботи страхових агентів та посередників, комісійна винагорода яких зменшується відповідно на суму винагороди банку, або відсутня повністю. Це ставить від загрозу розвиток страхування в Україні загалом.

Страхові компанії, що працюють на класичному ринку несуть відповідальність перед мільйонами страхувальників на загальну суму більше 400 млрд. грн., що становить 42 відсотки від ВВП і значно перевищує розмір держбюджету України.

У ситуації, що склалася дуже важливою є скоординовані дії органів влади:

1. НБУ - прийняття відповідних рішень, що відновлять доступ страховиків до власних резервів, які знаходяться на депозитних рахунках у банках.

2. Мінфіну - запобігання демпінгу на страховому ринку, запобігання штучному зниженню платоспроможності страхових компаній.

3. МВС - контроль за виконанням закону "Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів".

Звичайно, перелічені заходи - тільки початкові, але і вони приведуть до значного поліпшення фінансового стану компаній, які убезпечують добробут більшості громадян України.