Окремі нотатки щодо реформування електроенергетики

Від редакції:

Стаття провідного експерта Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова пані Олени Гаврилюк є реакцією на публікацію ЕП Електроенергетика потребує приватизації. Зазначимо, що це є окрема думка експерта. Водночас редакція ЕП переконана в необхідності продовження процесів приватизації як у енергетиці, так і в низці інших галузей. Проблема, на наш погляд, полягає не в тому, що приватизується, але в тому – як саме відбуваються приватизаційні процеси: чи в інвестиційній угоді зафіксована не лише передача права власності у приватні руки, але й відповідальність нового власника перед державою, перед трудовим колективом, чи конкурс відбувся прозоро, у повній відповідності із законодавством тощо.

Особливістю електроенергетичного балансу України у 1991-2001 роках була стійка тенденція до зниження виробництва та споживання електричної енергії за постійного зростання частки електроенергії, виробленої атомними електростанціями. Протягом цього періоду виробництво електроенергії скоротилося на понад 40%, але тільки починаючи з 2001 року спад виробництва електричної енергії припинився й намітилася тенденція до поступового його зростання.

У 1996-1999 роках (включно) середній рівень оплати виробникам усіма формами розрахунків не досягав і 80% від вартості проданої товарної продукції, щорічна заборгованість накопичувалась на суму понад 3 млрд грн, при цьому оплата банківськими коштами не перевищувала 10%. Тобто майже 90% від суми сплаченої електроенергії проводили через бартерні та інші сурогатні схеми розрахунків, при цьому одні схеми змінювались іншими - більш ризикованими і збитковими для генеруючих компаній.

Упровадження сумнівних схем розрахунків призвело до вилучення в енергогенеруючих компаній обігових коштів, виникнення і постійного зростання заборгованості з заробітної плати, перед бюджетами всіх рівнів та державними цільовими фондами, а також кредиторської заборгованості перед постачальниками палива, обладнання та послуг. Відсутність коштів не тільки породжувала хронічний дефіцит палива, але й не дозволяла якісно виконувати ремонти та технічне обслуговування обладнання, що негативно позначалося на надійності його роботи та готовності енергоблоків нести навантаження. За таких умов "звичними" стали обмеження навантаження та аварійні відключення споживачів електроенергії.

До того ж, через неспроможність оплачувати послуги постачання електроенергії з Російської Федерації, енергетична система України, яка була спроектована для синхронної роботи в рамках єдиної енергетичної системи колишнього СРСР, була змушена працювати в режимі ізоляції від російської мережі.

Всі ці причини призвели до того, що тривалий час не вдавалося підтримувати стабільну частоту струму в енергосистемі, і вона коливалася в діапазоні від 49,0 до 50,5 Гц. Цілком реальною видавалася загроза розвалу єдиної енергетичної системи України.

Окремо слід зупинитися на питанні приватизації в електроенергетиці. Розпочато цей процес було з прийняттям Указу президента від 2.08.99 № 944 "Про деякі питання приватизації об'єктів електроенергетичного комплексу". Указом було затверджено перелік енергетичних компаній, пакети акцій яких підлягають закріпленню у державній власності та пропонуються для продажу за конкурсом, а також визначені вимоги під час конкурсного продажу державних пакетів акцій компаній. Зокрема ним передбачалось:

• що покупцями пакетів акцій компаній можуть бути особи, які мають досвід управління об'єктами електроенергетичного комплексу та діяльності на ринку електроенергії і беруть зобов'язання щодо внесення інвестицій з метою забезпечення ефективної діяльності та розвитку компаній;
• переважний продаж контрольних пакетів акцій;
• здійснення продажу пакетів акцій компаній за конкурсом із залученням радника;
• умовами конкурсів, що затверджуються окремими рішеннями КМУ, можуть визначатися форми та механізми внесення інвестицій, зобов'язання держави щодо сприяння реструктуризації заборгованості компаній, тарифи на електричну енергію та послуги компаній, передача в управління переможцю конкурсу пакета акцій, закріпленого у державній власності, або його частини, а також інші умови.

Перша хвиля приватизації пройшла в 1999 році. Під інвестиційні зобов’язання продано пакети акцій розміром від 20 до 45 відсотків статутних фондів дев’яти з 27 обласних енергопостачальних компаній. Власники енергокомпаній, посиливши роботу щодо збору коштів зі споживачів, практично не спрямовували коштів на оптовий ринок електроенергії (рівень оплати коштами становив лише 6-7%), а в основному розрахунки з оптовим ринком проводили заліковими бартерними схемами та направляли отримані доходи переважно в офшорні зони. Інвестиційні зобов’язання нових власників виконувалися лише на папері (наприклад, у виконання інвестиційних зобов’язань зараховувалося поліпшення розрахунків із енергоринком, які здійснювалися винятково заліками).

Друга хвиля приватизації відбулася в 2001 році прозоро та на конкурентних засадах зі встановленням для нових власників спеціальної тарифної методології та реструктуризацією на 5 років заборгованості перед оптовим ринком. Бюджет отримав досить значні кошти від приватизації (понад 600 млн грн), однак у регіонах, де пройшла приватизація обленерго, суттєво підвищилися тарифи на електричну енергію, а інвестиції у виробничу сферу фактично не спрямовувалися.

Розгляд питань із приватизації не можна відокремити від стану країни, коли майже всі стратегічні для економіки об’єкти були розподілені за контролем над ними між фінансово-політичними "групами впливу", що зумовило можливість реалізувати тіньові схеми приватизації. Наявність численних лазівок у чинному законодавстві відкривало шляхи уникнення конкурентних процедур продажу державного майна чи пакетів акцій.

У результаті "тіньова" приватизація з її "винахідливими" схемами доведення привабливих державних об’єктів до банкрутства з подальшим продажем як заставлених за ліквідаційною вартістю стала альтернативою прозорій відкритій приватизації. Особливий цинізм ситуації полягав у тому, що керівництво цих підприємств та владних структур нерідко брало безпосередню участь у реалізації таких схем. Застосовувалось також розмивання держпакета акцій через додаткову емісію з подальшим фіктивним викупом додатково емітованого пакета.

Ще однією розповсюдженою схемою була реалізація за заниженими цінами внесеного в податкову заставу найбільш ліквідного майна підприємств. Ця схема відчуження була апробована стосовно дрібних і середніх підприємств і почала активно застосовуватись до енергетичних об’єктів.

Характерним прикладом стала тіньова приватизація майна ВАТ "Донбасенерго", статутний фонд якого становив 236,4 млн грн (85,77% акцій належало Фонду державного майна). ВАТ "Донбасенерго" було тоді однією з найбільших в Україні енергогенеруючих компаній. До складу компанії входили п’ять теплоелектростанцій: Зуївська, Курахівська, Луганська, Слов’янська та Старобешівська, а також 15 допоміжних підприємств.

У 2001 році майно ВАТ "Донбасенерго" описав і заарештував судовий виконавець за позовами ТД "Газ України" й НЕК "Енергетика й паливо" (заборгованість Донбасенерго накопичилась за поставлений цими компаніями газ). Виконана "експертна оцінка" арештованого майна встановила його вартість у 269,5 млн грн.

У результаті майно трьох електростанцій – Курахівської, Зуївської та Луганської – продали на торгах. Відповідно до рішення Касаційного суду, майно цих електростанцій перейшло до ТОВ "Техремпоставка", яке набуло на той момент прав вимоги боргу, а ВАТ "Донбасенерго" втратило 55% виробничих потужностей.

Загальна сума арештованого майна (5 теплових електростанцій та 20 структурних підрозділів) по залишковій балансовій вартості на 01.01.2001 становила 1119 млн грн. Результатом цієї оборудки стало те, що для погашення боргів на суму 207 млн грн було відчужено майно, залишкова вартість якого сягала 1071 млн грн, що становило 93% залишкової балансової вартості основних фондів ВАТ.

Таким чином, у результаті "тіньової" приватизації – відчуження Зуївської, Курахівської та Луганської ТЕС – у ВАТ "Донбасенерго" залишилися борги всіх п’яти електростанцій, збиткові підприємства інфраструктури, соціальна сфера відчужених станцій і лише дві ТЕС – Слов’янська та Старобешівська. А новий власник трьох ТЕС, одержавши їх вільними від будь­-яких боргових зобов’язань, одразу ж передав у оренду ТОВ "Східенерго".

І тільки у 2000 році уряду Віктора Ющенка вдалося здійснити рішучі кроки для оздоровлення фінансового стану паливно-енергетичної галузі:

• постановою від 5.05.2000 № 755 встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться винятково у грошовій формі. Цією ж постановою утворено Державне підприємство "Енергоринок" на базі відокремленого підрозділу "Енергоринок";
• постановою від 06.05.2000 № 774 зобов’язано міністерства, інші органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства та господарські товариства, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, вжити заходів для недопущення емісійної діяльності, авалю, поручительства чи інших форм зобов'язань за векселем або іншими цінними паперами, товарними або фондовими деривативами, укладання договорів застави, поручительства чи в іншій формі взяття на себе забезпечення виконання зобов'язань за третіх осіб;
• постановою від 07.05.2000 № 776 скасовано 23 раніше прийнятих постанови КМУ, згідно з якими запроваджувались інакші ніж грошові форми розрахунків за електричну енергію.

І останнім кроком, який поклав край бартеризації в електроенергетичній галузі, було прийняття Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику", що набрав чинності з 7 липня 2000 року. Основними положеннями цих змін було:

• запровадження в Україні для розрахунків за електричну енергію системи розподільчих рахунків, на які в обов’язковому порядку надходять кошти від споживачів;
• укладання двосторонніх договорів членів оптового ринку на купівлю-продаж електричної енергії з оптовим постачальником електричної енергії з установленням взаємної відповідальності;
• встановлення механізмів впливу на учасників ринку, які не виконують умови роботи на енергоринку з боку регулятора електроенергетики.

Внаслідок різко збільшилися грошові надходження в енергоринок, які отримували генеруючі компанії (середньомісячні надходження в 2000 році збільшилися у порівняні з 1999 роком у 8 разів).

Щодо Концепції функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії. Ще в листопаді 2002 року уряд (постанова №1789) схвалив цю Концепцію, яка передбачала поетапне поглиблення ринкових відносин між учасниками оптового ринку з одночасним поступовим упровадженням ринку прямих двосторонніх контрактів між виробниками, з одного боку, та постачальниками і споживачами – з іншого, а також запровадження ефективного балансуючого ринку електроенергії. Передбачалося, що запропонований у Концепції термін поетапного впровадження повномасштабного конкурентного ринку до 5 років може бути скоригований відповідно до створення передумов реформування та процесу розвитку оптового ринку електроенергії.

При цьому необхідно було вирішити проблеми:

• розвитку об'єднаної енергетичної системи України та її інтеграції з
  суміжними енергосистемами, в тому числі з європейською;
• поліпшення фінансового стану в електроенергетичній галузі;
• збільшення відкритості ринку та розвиток конкурентного середовища для
  виробників та постачальників електричної енергії;
• удосконалення тарифної та інвестиційної політики;
• створення умов для розвитку ринку палива для електростанцій.

Незважаючи на активні адміністративні зусилля, до запровадження у життя цієї Концепції так і не дійшло. Крім того, до сьогодні ігнорувалися основні питання, без яких неможливо створити конкурентний ринок електроенергії та які знову не знайшли відображення у прийнятому Плані. Зокрема, йдеться про ліквідацію перехресного субсидіювання (ціноутворення), мотивування енергокомпаній оновлювати і модернізувати обладнання, стратегію розвитку експортного потенціалу тощо. Водночас передумовою для створення конкурентного ринку є остаточне вирішення питань щодо:

• забезпечення повної поточної сплати за спожиту електроенергію споживачами і, відповідно, 100% оплати товарної продукції виробників та вирішення проблеми заборгованості за куплену електроенергію в ОРЕ;
• зниження рівня втрат в електричних мережах;
• поліпшення технічного стану енергетичних підприємств та залучення інвестицій у галузь.

А прийняте урядом Януковича розпорядження від 28.11.07р. №1056-р, яким було затверджено План заходів щодо реалізації Концепції функціонування та розвитку оптового ринку електроенергії України, лише відтермінувало виконання заходів, визначених ще 5 років тому.

Олена Гаврилюк, Центр ім. О. Разумкова