Але про це ми поговоримо пізніше. Тоді, коли стане зрозуміло, чи є "українське питання" продовженням тієї тактики, яка була використана "особистістю", тобто Путіним В. В., на шляху до першого президентства, чи ні. Дав би Бог, щоби не стало. Думаю, що "особистість" просто виявила слабкість, адже вона завжди неймовірно гостро реагувала на гумор. А на гумор з боку українського МЗС - так то взагалі.

Поговоримо, звісно, якщо буде кому про це говорити. Бо якщо "особистість року" візьметься проводити ще одну "переможну війну" тепер уже заради прем’єрства і тепер уже проти України, то ніхто нам не допоможе – це факт.

А от про те, чому нам ніхто не допоможе, – давайте, все-таки, порозмовляємо вже зараз. Так званій об’єднаній Європі ми не потрібні ані через 10, ані через 110 років – це вже зрозуміло. І той рівень хамства й неадекватності, який собі дозволяє "особистість року" і його МЗС, став можливий саме тому, що на Заході ми не потрібні н-і-к-о-м-у.

Україні зараз хамлять із усіх боків. Але якщо зі Сходу, це ще більш-менш зрозуміло (ми ж маємо справу з "особистістю"), то із Заходу – це неймовірно сумно. Я, наприклад, не можу сприймати 35 євро за візу якось по-іншому, ніж як гуманітарну допомогу "страйкуючій Європі". Тим паче 35 євро за візу до Польщі. Просто не можу. Тому що вокзал у Катовіцах, який був занедбаний 12 років тому, такий залишився і зараз. Тому що у розкрученій на пів-Європи завдяки своєму Економічному форуму лемківській Криніці Гурській не має жодного навіть чотиризіркового готелю, і цей курорт просто навіть поруч не стояв із нашим скромним і тихим Трускавцем. Звичайно, Польща фантастична, і я її неймовірно люблю, і в моїх жилах також тече ця "гонорова" кров, причому у значній кількості. Але це вже занадто.

Після цього я сприймаю словосполучення "європейські цінності" винятково через призму оцих-ось 35 євро, через призму хамства у посольствах, через призму "прикрого" інциденту з українським хором десь під Марселем і через призму "прикрого" інциденту з Єгором Соболєвим у центрі Європи – в аеропорту Шарля де Голля. А ще через призму того, що мого хоча і "не дуже близького, але знайомого" модного українського сучасного письменника, не те що не впізнають, а регулярно погрожують йому у посольствах не видати візу "бо його мало що матеріально пов'язує" з Україною.

Тобто словосполучення "європейські цінності" я сприймаю з сарказмом.

Колись, 7-9 років тому, у котрійсь із кнайп типу "Законтку Кракова" ("Куточок Кракова") у Варшаві, коли я дізнавався про "єврооптимістів" та "євроскептиків" у Польщі, я не міг зрозуміти: про що взагалі йдеться. Та ясно, що Європа – це класно, а "не-Європа" - це не дуже добре. Мені щось пояснювали, ми про щось дискутували, але тоді мені (чи то через пиво, чи то через нездійсненність власних мрій про те, коли ж ми нарешті будемо у тій Європі) було просто незрозуміло, чого поляки "репеняться".

А тепер зрозумів. Ви думаєте, що плата за візу до Польщі - це ініціатива Польщі? Переконаний, що ні. Це ініціатива Брюсселя, якого мало обходить ситуація з Україною.

Цього і боялися поляки – втрати певного роду незалежності. Так, вони дістали за це більш ніж серйозну компенсацію у формі десятків мільярдів інвестицій та можливості за 20-40 євро полетіти з Кракова чи з Катовіц до Венеції чи Страсбурга. Але заплатили за це також чимало – йдеться про зовнішню політику як мінімум.

Але річ у тім, що зараз виявляється дивний факт: зовнішня політика самого ЄС не є самостійною і абсолютно не продиктована дотриманням "європейських цінностей" і стандартів демократії. Вона, ця політика, наразі продиктована газовим вентилем. А розмови про демократію – "понти для прієзжих".

ЄС дискредитує саме розуміння "демократії" як такої в очах українців.

Аби у цьому переконатися, не треба далеко ходити. Скажіть мені, Румунія є набагато менш корумпованою, ніж Україна, чи, можливо, її населення є значно багатшим за українців? Думаю, що ні те, ні інше. Але вона вже в ЄС, а де ми ?

Я вже мовчу про нову вимогу, висунуту нещодавно ЄС про те, що Україна "повинна" скасувати візовий режим для жителів Румунії й Болгарії. Тобто спочатку ми добровільно ввели безвізовий режим, а тепер ми "мусимо" його ввести ще для когось, так? За аналогією до того, як ми добровільно відмовилися від ядерної зброї. Мені цікаво, що ми ще будемо "повинні" їм зробити? 35 євро гуманітарної допомоги вже вносити будемо.

Що ж далі?

Буквально сьогодні проскочила інформація, що нас уже менше – тільки 46,5 мільйона. Поки що нормально, з кожного по 35 євро – нормально.

Нам потрібно навчитися відстоювати себе і бути сильними.

Зокрема, хоче ЄС брати плату за візи у сумі "х", ми будемо брати за них плату у сумі "2х". Як варіант.

Або ні. Нехай приїжджають. А ми до них – бойкот. Будемо їздити по Туреччинах, Єгиптах і країнах Південно-Східної Азії.

Кілька місяців тому директорка найкращого санаторію лемківської Криніци Гурської "Львігруд" (до речі, заснованого львів’янами), висловлювала, так би мовити, у приватній розмові, неймовірну стурбованість із приводу планів ЄС запровадити візи. Виявляється, що добрих 25-30% випадає на українців. Причому їх (навіть російськомовних) уже дуже добре відрізняють від росіян. Кажуть, що менше хамлять.

Працівники туроператорів уже зараз відзначають суттєвий відплив із візових напрямків. Звичайно, що навіть представник простого середнього класу у Києві часто заробляє більше за консула європейської держави, і якось не випадає розказувати, що ти не слон і все таке. То навіщо принижуватися?

Змінити це, звичайно ж, можна. Але за умови незрозуміло чого у зовнішній політиці (зокрема відставки Романа Шпека, який дуже добре "ставив на місце" ЄС (язик не повертається назвати це утворення Європою), невідомо, хто має це зробити. Не знаю, чим керувався президент, але питання відставки Шпека мене особисто турбує найбільше.