Основний Закон держави, визнаючи і гарантуючи місцеве самоврядування, одночасно зазначає, що це право територіальної громади може здійснюватися винятково в межах Конституції і законів: "Місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".

Сьогодні склалася ситуація, коли значна кількість місцевих рад не дотримується цієї конституційної вимоги і не працює в інтересах територіальних громад.

Рядові члени територіальної громади – мешканці населених пунктів – залишаються відстороненими від процесу розподілу ресурсів тієї місцевості, в якій живуть. Відсутня звітність місцевого депутатського корпусу перед виборцями, і люди не знають, наскільки ефективно чи неефективно використовуються головні багатства будь-якої громади: комунальна власність і земля. Правоохоронні органи теж позбавлені можливості ефективно протидіяти корупційному розподілу комунальної власності й землі.

Так склалося через те, що рішення приймають ради колективно, більшістю голосів – тобто винні або всі, або ніхто. Таке рішення називається колегіальним, а фактично це є специфічна форма юридичної безвідповідальності і безкарності. На практиці така ситуація майже унеможливила виявлення злочинів у сфері розбазарювання власності територіальних громад. Окремі ради взагалі перетворилися на групи співучасників, тобто стійкі й організовані об’єднання, які ставлять собі за мету розподіл ресурсів, використовуючи корупцію і змову як інструмент досягнення цілей. Від цього страждає населення, зменшується наповнення місцевих бюджетів, і, відповідно, немає якісних доріг, вуличного освітлення, не будують нових соціальних установ, житлово-комунальне господарство перебуває на межі колапсу.

Сьогодні наведення ладу у цій сфері стало як ніколи актуальним. Щоби примусити посадовців місцевих рад до порядку, можна задіяти два види відповідальності: юридичну і політичну.

Як показує досвід роботи парламенту п'ятого скликання, найефективнішим інструментом політичної відповідальності є проведення дострокових виборів. Тоді виборці дають оцінку діяльності обраних ними депутатів. Дочасні вибори також змушують народних обранців у той чи той спосіб звітувати про, що вони зробили за час перебування на своїх посадах. Утворюється відповідна політична полеміка, випливають деякі цікаві подробиці роботи влади, і у такий спосіб настає політична відповідальність.

Механізм політичної відповідальності є складним, але достатньо реальним, він належним чином виписаний у Законі і має цілком конкретні способи реалізації.

Так, наприклад, якщо місцева рада приймає рішення з порушенням Конституції та законів України або ігнорує вимоги компетентних органів про узгодження цих рішень із законом, є всі підстави ініціювати дострокові вибори. Розпочати цей процес можна кількома різними способами: через підписи однієї десятої громадян, що проживають на підлеглій раді території; через половину депутатського корпусу відповідної ради; сільського, селищного, міського голову або голову облдержадміністрації. Дострокові вибори у конкретному регіоні може також ініціювати відповідний комітет Верховної Ради України, який виносить у сесійну залу подання про призначення позачергових виборів.

Законом передбачено також дострокове припинення повноважень Ради за рішенням місцевого референдуму, який має бути зорганізований у визначеному законом порядку.

Але, на мою думку, найбільш актуальним і ефективним сьогодні є впровадження механізму юридичної, а точніше кримінальної відповідальності.

Справа в тому, що майно і ресурси, якими сьогодні так бездарно розпоряджаються місцеві ради, насправді їм не належать. Це вияв хибного розуміння принципів місцевого самоврядування. Така собі хвороба споживацького ставленя до території, землі, країни. Насправді цю хворобу можна вилікувати, і це неважко. Вже зараз ведеться активна законотворча робота, спрямована на руйнування системи безвідповідальності і ховання за цими колективними рішенями. Запропоновані зміни до Кримінального кодексу встановлять кримінальну відповідальність спеціальних суб'єктів, а саме – посадових осіб органів місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад уже за підготовку рішення, яке завдає шкоди інтересам територіальної громади. Ключовий крітерій тут - захист власника цих ресурсів, землі, комунального майна, яким насправді є не купка співучасників, які утворили більшість у відповідній раді, а всі члени територіальної громади. Тому встановити кримінальну відповідальність у даному разі не тільки можливо, а й слід, так само, як і за крадіжки чужого майна.

Святослав Олійник, народний депутат, фракція БЮТ

Кожна людина може сказати: "Це я є членом територіальної громади, а, відповідно, і співвласником комунальних підприємств, землі тощо. Саме тому я хочу дізнатися, як так може бути, що ще вчора таку-то землю провели церез сесію, а вже сьогодні я бачу цю ділянку у комерційній пропозиції ріелторських компаній за асолютно реальні кошти?" Схоже на абсурд? Але це вже має місце, наприклад у Дніпропетровську. Буде цілком природно, коли така небайдужа людина звернеться до прокурора з проханям перевірити законність підготовки та прийняття відповідного рішення міською радою. От тут, саме в цьому місці, законодавець має наділити прокурора інструментом захисту права громадян. До речі, захист прав і свобод громадян є основною функцією держави. Це визначено у ст. 3 Конституції України. Саме цю функцію в нашому випадку і слід посилити. Звичайно, йдеться не про притягнення до кримінальної відповідальності всіх депутатів, які проголосували за незаконне рішення, адже кримінальне право потребує персоніфікації. Таку персоніфікацію можна встановити, дослідивши всі стадії проходження цього рішення і визначивши як механізм, так і конкретних осіб, які відповідатимуть за порушення принципів конкуретності, принципів ефективного розпорядження майном громади. При чому, у разі спричинення таким рішенням конкретної матеріальної шкоди, не матиме значення - проголосоване воно чи ні. Злочин буде вважатися закінченим із моменту винесення проекту такого рішення на розгляд депутатам.

Передбачаю, що окремі теоретики знайдуть юридичні контраргументи цій пропозиції, мотивуючи тим, що така модель не буде відповідати загальній тенденції лібералізації кримінального покарання. Одразу ж відповім: я теж прихильник лібералізації, але в цьому разі йдеться не про фізичну особу – громадянина, а про спеціального суб'єкта, який юридично є суб'єктом публічного права, оскільки наділений делегованими йому владними повноваженнями. Правове становище такого суб'єкта відрізняється презумпцією винуватості, що, крім іншого, витікає ще з вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Крім викладеного, варто зазначити ще один цікавий аспект таких змін до Кримінального кодексу. Справа в тому, що за ознакою значної матеріальної шкоди, спричиненої діями місцевих рад, що вже перетворилися на стійкі економічні угруповання співучасників, відповідні норми кримінального закону передбачатимуть сувору відповідальність у вигляді позбавлення волі на тривалий термін.

Це автоматично відносить частину криміналізованих діянь до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, що, у свою чергу, буде підставою для здійснення оперативно-розшукових заходів, заведення оперативно-розшукових справ та негласної правоохоронної діяльності, спрямованої на припинення та запобігання злочину на стадії підготовки. Мовимо про те, що цей законодавчий механізм дає правоохоронним органам можливість активно застосовувати весь оперативний арсенал із метою запобігання злочинові – прослуховання, зняття інформації з кореспонденції тощо. Після цього залишиться тільки ефективно вимагати у керівників правоохоронних відомств звітності: скільки злочинів виявлено у сфері місцевого самоврядування і скільки осіб вже ізольовано від суспільства.

Абсолютно переконаний - прийняття таких пропозицій і встановлення дієвого механізму кримінальної відповідальності за злочини проти принципів місцевого самоврядування протягом короткого часу знімуть цю тему, і все стане на свої місця. Ці "солодкі хлопчики", що сьогодні так пафосно розповідають, як вони турбуються про народ, переїдуть у відповідні невеликі за площею приміщення у слідчих ізоляторах, а суспільство помітить збільшення місцевих бюджетів у рази.