Не таємниця, що майже всі українські політики є "великими експертами" щодо газу. Але, здається, ніхто з них дотепер не оприлюднив більш чітку й прагматичну позицію, ніж це зробив свого часу міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк в ефірі телеканалу "1+1".

"Ціна газу не повинна бути ні елементом геополітичним, ні елементом ідеологічним. Вона зобов’язана мати тільки одну характеристику – економічну", – заявив міністр. Він також визнав, що в останні кілька років у зовнішній політиці допускалися деякі зловживання енергетичним фактором у міждержавних відносинах. На думку Яценюка, у питаннях газу для України має бути єдиний підхід. "Україні потрібно отримати довгостроковий газовий контракт зі зрозумілою формулою ціни й обсягів поставок", – упевнений міністр.

Позиція міністра закордонних справ України щодо необхідності укладання довгострокового газового контракту є правильною, як із точки зору європейського підходу до забезпечення "блакитним паливом", так і з огляду на енергетичну безпеку нашої країни.

У цьому контексті є сенс сказати, що на сьогодні понад 250 млрд куб. м газу на рік імпортують до континентальної Європи за довгостроковими договорами, які укладають за принципами так званої Гронінгенської (голландської) концепції. Відомо, що потужний розвиток газової галузі Західної Європи почався з розробки у 60-х роках минулого сторіччя гігантського родовища Гронінген (Нідерланди). Тоді й виникла потреба вироблення контрактної моделі, яка би збалансувала інтереси споживачів і виробників за мінімізованих ризиків.

Концепцію довгострокових договорів розробив уряд Нідерландів спільно з компаніями Esso і Shell. Вона передбачає ціноутворення за принципом заміщення (альтернативних видів палива) з урахуванням ринкової вартості і довгострокових контрактів із обов’язком мінімальної сплати згідно з формуванням ціни за типом нетбек.

За цієї системи експортер приймає на себе ризики можливої зміни цін у рамках принципу заміщення, у той час коли покупець бере на себе ризики з реалізації визначеного обсягу газу у вигляді мінімального зобов’язання "бери або плати" в обмін на отримання задовільної маржі. Зміна ринкової кон’юнктури відображається у нових контрактах за посередництвом перегляду цін в діючих контрактах.

Гронінгенська концепція вже протягом більше сорока років добре себе зарекомендувала й надала потужний поштовх для розвитку газового сектора в європейських країнах. Радянський Союз свої довгострокові газові відносини з партнерами у Європі також побудував на основі Гронінгенської концепції, яка повністю забезпечувала надійність поставок.

Незважаючи на стратегію Євросоюзу щодо лібералізації газового сектора й розвитку у цьому контексті спотового ринку газу, довгострокові контракти на поставки імпортного газу ще довгий час лишатимуться основним елементом енергетичної безпеки Європи. Про це свідчить укладання провідними європейськими енергетичними компаніями двадцятип’ятирічних й тридцятирічних контрактів із "Газпромом" на постачання газу до більшості країн ЄС. В останні півтора року спостерігається особлива інтенсивність переукладання таких контрактів, що пояснюється усвідомленням у країнах ЄС ризиків виникнення дефіциту ресурсу через зменшення видобутку у британському секторі Північного моря, а також недостатніми темпами освоєння нових родовищ у РФ, які мають компенсувати падіння видобутку на старих гігантських родовищах.

У зв’язку з цим позиція України є доволі ризикованою. Особливо ресурсні ризики збільшуватимуться з 2010 р., коли закінчиться термін дії угоди на 2007-2009 рр. між "Росукренерго" та "Укргазенерго" щодо обсягів та ціни газу, який поставляється до України з країн Центральної Азії.

У країнах ЄС ціна на природний газ прив’язана до ціни мазуту і газойлю – основних конкурентних видів палива, які використовуються в індустріальному та комерційному секторах.

Довідка:

Дані, наведені нижче,  взяті з матеріалів французького інституту "IFP" та Федеральної служби з тарифів (РФ).

Формула визначення оптової ціни у країнах ЄС на поставки природного газу за довгостроковими контрактами: P=P0 + A X (G – G0 ) + B X (F-F0 ), де

P (P0) = щомісячна ціна газу від виробників (індекс 0 - початковий термін виконання контракту), базисна ціна;

G/F/B = середня ціна на 3, 6, 9 місяців для газойлю G, мазуту F, нафти B (береться середній ціновий коридор зростання або зниження);

А/В: коефіцієнти енергетичного еквівалента.

Формула оптової ціни на газ у РФ після 2010р.: Ці=(Цдз Х (100% – См)/100% х Квал – Рдз – ΔТср)х Кідиф, де

Цдз – ціна реалізації газу у дальному зарубіжжі, $/1000 куб.м;

См – сумарна ставка мита й митних зборів %;

Квал – курс рубля до долара;

Рдз – питома величина росходів, пов’язаних із експортом газу(транспортування, зберігання, реалізація газу на території зарубіжних країн), руб./100 куб.м;

ΔТср – різниця між середньою вартістю транспортування від місця видобутку до кордону РФ та середньою вартістю транспортування від місця видобутку до споживачів РФ, руб./1000 куб. м;

Кідиф ­– коефіцєнт поясної диференціації цін.

Для споживачів України після 2009 р., з урахуванням транспортної складової, без поступок у стратегічних питаннях національної безпеки й підвищених ресурсних ризиків неможливо буде закуповувати імпортований природний газ за цінами нижчими від європейських. Уряд Росії прийняв рішення щодо поступового – до 2011р. - переходу на європейську модель ціноутворення. Тобто нереально сподіватися, що у країні, де видобувають найбільше газу у світі, продаватимуть газ дорожче, ніж для будь-якої іншої країни. Розраховувати на відносно дешевий туркменський газ у довгостроковій перспективі також не доводиться. Відомо, що в НАК "Нафтогаз України" відсутні прямі контракти з "Туркменнафтогазом", а всі експортні обсяги Туркменістану у західному напрямку аж до 2028 р. законтрактовані "Газекспортом".

До 2009 р. включно варто залишити загальну схему поставок, яка зараз існує  відповідно до укладеної угоди між НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Газпром" та "Росукренерго" від 4 січня 2006 р. "Про врегулювання відносин у газовій сфері", але за умови жорсткого контролю за виконанням її положень, які стосуються інтересів енергетичної безпеки країни.

У подальшому слід відмовитися від укладання угод із посередниками, підписуючи їх напряму з компаніями - власниками ресурсів.

Необхідно до середини 2008 р. підготувати й укласти довгострокову угоду з "Газпромом" про поставки природного газу в Україну на період 2011-2021 рр. за принципами, які вже протягом багатьох років відпрацьовані європейськими енергетичними компаніями у їхніх комерційних стосунках із російським газовим монополістом. Водночас у контрактах щодо надання послуг із транзиту газу і його зберігання потрібно передбачати вартість цих послуг на тому рівні, що є у країнах ЄС.

Мінпаливенерго, НАК "Нафтогаз України" та МЗС разом із великим українським бізнесом доцільно активізувати роботу з пошуку можливостей укладання довгострокових прямих угод на постачання газу із центральноазіатських країн хоча б у незначних обсягах, а також активізувати роботу стосовно можливостей розробки родовищ у Туркменістані. Адже в останній час міжнародні нафтогазові компанії зосередилися на отриманні перспективних ділянок для проведення геологічних досліджень і подальшої розробки туркменських родовищ. Щоб не вийшло так, що Україна, маючи найбільш напрацьовані зв’язки з цією країною у порівнянні з іншими державами (саме українські фахівці починали перші роботи зі становлення нафтогазовидобувної галузі Туркменістану), знов не опинилася на узбіччі дороги з диверсифікації джерел постачання енергоносіїв.