Конфлікти такого ґатунку, як відбувся в Естонії, з дводенними погромами, передбачувано жорсткою реакцією поліції та обміном роздратованими дипломатичними нотами, не відбуваються з вини лише однієї зі сторін.

Москва з підозрілим захопленням закричала "наших б'ють!", коли мікроскопічна за російськими мірками держава демократичним шляхом прийняла рішення про перенесення пам'ятника радянським солдатам з одного місця на інше. Не знесення, як це намагається представити російська пропаганда, а саме перенесення. До речі, відкриття пам'ятника на новому місці заплановане на 8 травня.

За допомогою простих пропагандистських штампів естонський конфлікт не зрозуміти, як не можна зрозуміти зв'язку між військовим подвигом багатостраждальних радянських солдат та розграбуванням магазинів етнічними росіянами в Таллінні.

Хай естонські політики хотіли порадувати місцевих русофобів перенесенням пам'ятника кудись подалі. Однак це можна було би зробити без політичних втрат у вигляді дипломатичного конфлікту з РФ та бунтів всередині країни. Достатньо було просто не називати Росію агресором на період перенесення пам'ятника, а сам процес представити як чисто технічну дію і супроводити усілякими формальними почестями, на які цілком заслуговує пам'ять загиблих.

Тим більше, іти на ті жертви, що зараз уже стали реальністю, навряд чи було варто з політичних міркувань – до найближчих виборів в Естонії ще далеко.

Росії ж слід було зберегти обличчя, утриматися від істерик і визнати технічний характер перенесення, прислати свою делегацію на відкриття, підкреслити свою роль в історичному процесі Європи. Максимум – зайняти позицію жалю з приводу того, що жертовна місія Радянського Союзу у боротьбі з фашизмом відійшла на другий план в оцінці його історичної ролі. Шляхетно і благовидно.

Тим паче, що сама нова російська влада з метою ущільнення житлових масивів переносить пам'ятники своїм (не чужим) солдатам з місця на місце, і чомусь це не провокує погромів. Наприклад, в зв'язку з будівництвом шосе у підмосковному місті Хімкі було перепоховано льотчиків, що загинули під час Другої світової.

Однак Естонія пішла на відверту провокацію, а РФ з готовністю відгукнулася. У підсумку, росіяни в Естонії закріпили за собою імідж натовпу мародерів, Росія – образ країни, що це мародерство схвалює, Естонія – неспокійної русофобської країни, де відомій нацменшині створюють проблеми.

Про газ

А тепер про газ. Без нього, власне, не обходиться жодний серйозний зовнішньополітичний скандал за участі росіян.

Річ у тім, що Естонія разом з Фінляндією теоретично можуть поховати проект Північноєвропейського газопроводу (ПЄГ). Нагадаємо, що Росія збирається побудувати його дном Балтійського моря прямо до території Німеччини. Таким чином, найбільший постачальник і найбільший споживач російського газу в Європі будуть пов'язані шляхом транспортування, який не залежить від волі яких-небудь інших країн.

Проект ПЄГ можна вважати в тому числі і таким, що зачіпає інтереси України. Замість того, щоб використовувати потужності української газотранспортної системи, РФ будує обхідну трубу, до того ж дуже дорогу. Оскільки нинішні мешканці Кремля запевнили росіян, що "хохли крадуть газ", особливих протестів проти закопування грошей "Газпрому" на морському дні в Росії не спостерігалося.

Проте тут виник один момент. Річ у тім, що за проектом ПЄГ, труба повинна пройти нейтральними водами. Але з цим у труби можуть з'явитися проблеми. Міжнародне морське право передбачає, що прибережні територіальні води можуть займати вглиб до 12 морських миль, тобто близько 22 км. Раніше Естонія та Фінляндія добровільно залишили 6-мильний "нічийний" коридор у Фінській протоці.

У випадку, якщо Естонія та Фінляндія скористаються своїм правом на територіальні води повною мірою, росіянам доведеться домовлятися про умови транзиту свого газу їхньою територією. І сама ідея ПЄГ як транзитного шляху, що ні від кого не залежить, істотним чином нівелюється.

З іншого боку, РФ ще не підписала з Естонією прикордонний договір. В Росії вважають, що це залишає за їх державою право вести газопровід без дозволів.

За дивним збігом, 11 квітня депутат парламенту Естонії від правлячої "Партії реформ" Ігор Грязін запропонував законодавчим зборам країни проект закону "Про морський кордон". Цей документ пропонує розширити кордон територіальних вод республіки на саме ці фатальні для ПЄГ три милі.

Як розуміти?

Отже, Росія своєю наднервовою реакцією свідомо створює проблеми для проекту, який міг би збільшити її незалежність у чутливій для неї енергетичній сфері. Адже розлюченій Естонії тепер важко буде утриматися від демаршів стосовно ПЄГ. Виходить певного роду парадокс.

Найпростіше пояснення цьому – відверто фельдфебельський рівень політики РФ. Кремлівське угрупування уже відзначилося недалекоглядністю і регулярно натравлює ОМОН на мирних демонстрантів у Москві, примножуючи лави завзятих противників влади.

Якщо дурість та мерзенність мали місце один раз, то можна припустити, що вони проявляться і вдруге. Цілком вірогідно, що втома від необхідності прораховувати кроки на майбутнє проявилася і в естонському питанні. Офіційна Москва вхопилася за першу можливість пограти на національній гордості громадян РФ.

Напередодні виборів президента в РФ їх владним "організаторам та кураторам" життєво необхідно оточити в уяві росіян їхню країну колом недружніх країн, які населені покидьками, що ненавидять Росію.

Чим більше буде ворожих Грузій, Україн, Білорусій та Естоній, тим краще. Тим більш керованим буде телеглядач-електорат. І коли вже постраждає ПЄГ, то тільки для того, щоб праведний гнів обивателя був сильнішим. Чим більше гніву, тим менше розуміння і більше можливостей для маніпуляції.

Взагалі, тут простір для конспірологічного мислення відкривається просто безмежний. Наприклад, можна говорити про те, що Росія відпрацьовує в Естонії нові сценарії використання радянської спадщини для створення гострих керованих конфліктів у сусідніх країнах.

Якщо ж утриматися від спокуси конспірології, а також не ставити під сумнів інтелектуальні здібності кремлівських стратегів, то є інша версія, що пояснює нинішній хід подій.

Можливо, естонський сценарій – це тонкий спосіб пригальмувати ПЄГ, який і без цього починає дещо буксувати. Річ у тім, що на політичному рівні проект російсько-німецького геополітичного союзу зазнає поразки. Путін не має і крихти того взаєморозуміння з Ангелою Меркель, канцлером Німеччини, яке він мав з Герхардом Шрьодером, її попередником на цій посаді. Шрьодера ж, лобіста проекту ПЄГ, в Європі та Німеччині багато хто вважає відвертим опортуністом.

В зв'язку з цим "Газпрому" стає нецікаво інвестувати у дуже дорогий ПЄГ з більш ніж примарними перспективами отримання політичного впливу в ЄС за посередництва Німеччини.

Газпромовці насправді знають, що Україна зовсім не такий ненадійний партнер з транзиту газу, як це змальовують їхні "патріотичні" медіа. Тим більше, що зараз "РосУкрЕнерго" в Україні працює дуже успішно і примудряється мати великий вплив серед обох частин українського правлячого класу, що борються між собою.

Що буде замість ПЄГ? Та хоча б і труба на Китай, що за певних умов дозволить шантажувати європейські країни скороченням поставок газу. Або ж створення інфраструктури з експорту зрідженого газу через порти, танкерами. У будь-якому випадку, газпромівські гроші будуть "освоєні" належним чином.

Політика чи економіка – наразі не є остаточно зрозумілим, але стане таким вже у найближчі місяці. Що ж до України, то висновок очевидний. З таким непередбачуваним та схильним до насильницьким дій сусідом, як Росія, Україні, всередині якої також повно потенціалу для конфліктів на зразок естонського, слід поводитися обережно.